Розділ «Борва мечів»

«Настав час перетинати Тризуб» — подумала Дані, крутнулася на срібній та рушила назад. Кревноїзники присунулися ближче.

— Бачу, важкувато вам із ним ведеться, — зауважила вона.

— Та ж він не слухається! — гарикнув Кразнис.

— І недарма. Дракон — не раб.

З цими словами Дані щосили ляснула батогом невільникареві поперек обличчя. Кразнис заверещав і відсахнувся. Щоками в напахчену бороду потекла кров — «персти гарпії» одним ударом пошматували йому мармизу на клапті. Але Дані не зупинилася навіть на мить, щоб роздивитися криваву руїну його обличчя.

— Дрогоне! — проспівала вона гучно і солодко, забувши про усі страхи. — Дракарис!

Чорний дракон випростав крила і заревів.

Струмінь завихреного темного полум’я вдарив Кразниса просто у очі, які миттю луснули і потекли щоками. Олія у волоссі та бороді спалахнула так люто, що на якусь мить невільникар ніби вдяг корону, вдвічі вищу за власну голову. У смороді спеченого м’яса потонули навіть його парфуми, а у вереску — решта інших звуків.

Затим Майдан Спокути вибухнув кров’ю та безладом. Добрі Хазяї верещали, штовхали один одного, з поспіху запиналися на облямівках власних токарів. Дрогон майже недбало налетів на Кразниса, вимахуючи чорними крилами, і почастував невільникаря ще одним спалахом вогню. А тоді Іррі та Джихікі звільнили Візеріона і Раегала, і у повітрі замаяли всі троє драконів замість одного.

Коли Дані обернулася, то побачила, що третина пихатих астапорських воїнів з гемонськими рогами на головах намагається якось утриматися на конях, а інша третина кидається врозтіч у яскравому сяйві налощеної міді. Одному вдалося не лише всидіти у сідлі, але й витягти меча, та його бойовий клич був придушений батогом Джохого, що обвився навколо шиї. Іншому Рахаро відрубав руку арахом, і той зачвалував геть, схиляючись у сідлі та бризкаючи кров’ю. Агго спокійно сидів верхи, накладав стріли на тятиву і пускав по токарах, не розбираючи, де яка облямівка: срібна, золота чи зовсім проста. Могутній Бельвас теж тримав араха у руці й крутив ним над головою, готуючись до нападу.

— До списів! — заволав якийсь астапорець. Виявилося, то був Граздан — старий Граздан у обтяженому перлами токарі. — Неблазні! Захищайте нас, зупиніть їх, порятуйте ваших хазяїв! До списів! До мечів!

Коли Рахаро поцілив Граздана стрілою в рота, невільники, що тягли крісло на ношах, з переляку вивалили свого володаря з крісла на землю і накивали п’ятами. Старий поповз до першого ряду євнухів, спливаючи кров’ю на цеглини. Але Неблазні навіть очі не скосили подивитися на його смерть. Шерега за шерегою вони стояли рівно. Стояли і не рухалися.

«Боги почули мої молитви.»

— Неблазні! — Дані чвалом ринула уздовж шереги; позаду неї за вітром віяла срібно-золота коса, у якій дзеленькав її єдиний дзвіночок. — Убивайте Добрих Хазяїв, ріжте вояків, нищте кожного, хто вдягнений у токар і має нагайку! Але не смійте кривдити дітей, молодших дванадцяти років! І ще — збивайте кайдани з кожного невільника!

Вона здійняла угору «персти гарпії»… а тоді відкинула батога убік.

— Свобода! — проспівала вона щосили. — Дракарис! Дракарис!

— Дракарис! — заволали вони у відповідь, і то було найсолодше слово, почуте нею за життя. — Дракарис! Дракарис!

А людопродавці тікали, верещали, благали та помирали навколо майдану, і запилене повітря повнилося свистом списів та ревищем вогню.

Санса III

На ранок, коли мала бути готова її нова сукня, служниці наповнили купіль паруючою водою та відтерли Сансу від голови до п’ят так, що вона аж зарожевіла. Власна Серсеїна покоївка підрізала їй нігті, розчесала та закрутила її брунатно-руде волосся, щоб воно спадало на спину м’якими кучерями. Також вона принесла десяток улюблених парфумів королеви. Санса обрала різкі солодкі пахощі, де за буянням квітів ховався натяк на лимон. Покоївка взяла трохи на палець і торкнулася Сансиної шкіри за кожним вухом, нижче підборіддя… а потім зовсім легенько — обох сосків.