Розділ «Борва мечів»

— Я мала право матері.

Голос її був рівний та спокійний, хоча звістка про Вирій завдавала руйнівного удару по надіях Робба. Та зараз вона й думати про те не могла.

— Жодного права, — повторив Едмур. — Він був бранець Робба, бранець твого короля! А мені Робб доручив берегти його.

— Брієнна його вбереже. Вона присягнулася на мечі.

— Оте бабисько? Ти при своєму розумі?

— Вона відвезе Хайме до Король-Берега і безпечно поверне до нас Ар’ю та Сансу.

— Серсея ніколи їх не віддасть.

— Серсея не віддасть. Але віддасть Тиріон. Він дав слово перед усім двором. А Крулеріз додав ще й своє.

— Слово Хайме нічогісінько не варте. Що ж до Біса, то його, кажуть, у битві вдарили сокирою по голові. Твоя Брієнна ще й Король-Берега не дістанеться, як він уже лежатиме в могилі. А ще хтозна, чи дістанеться.

— В могилі?!

«Невже боги справді бувають такі безжальні?» Вона примусила Хайме клястися трохи не сто разів, але ж надії свої покладала на обіцянку його брата.

Едмур, утім, лишився глухий до її розпачу.

— Хайме довірили мені — отже, саме я мушу його повернути. Я вислав круків…

— Круків до кого? Скількох?

— Трьох, — відповів він, — аби лист напевне знайшов князя Болтона. Всі шляхи з Водоплину до Король-Берега — хоч річкою, хоч суходолом — біжать недалечко від Гаренголу. Утікачі його не проминуть.

— Гаренголу, кажеш.

Від самого слова у покоях, здавалося, запанував морок. Стисненим від жаху голосом вона спитала:

— Едмуре, ти хоч тямиш, що накоїв?

— Не бійся, про тебе я змовчав. Я написав, що Хайме утік, і запропонував тисячу драконів за його повернення.

«Дедалі гірше» — майнула в Кетлін відчайдушна думка. — «Мій брат — бовдур.» На очі накотилися непрохані сльози.