Розділ «Борва мечів»

— То коріться його наказові.

Кетлін не могла винуватити пана Десмонда, бо сама зрадила його довіру, і тепер він, мабуть, боявся, щоб вона не вчинила якоїсь нової капості, скориставшись повагою, яка ще лишилася в чаді Водоплину до доньки їхнього князя.

«Принаймні тут я вільна від війни» — сказала вона собі, — «хоч на якусь днину».

Коли маестер пішов, вона накинулася вовняною затулою і знову вийшла на балкон. На річці миготіло сонячне сяйво, ковзало хвилями, що котилися повз замок. Кетлін затінила очі від блиску і пошукала віддалене вітрило, понад усе лякаючись його знайти. Але удалині не виднілося нічого, і це означало, що надія ще не вмерла.

Кетлін видивлялася всенький день аж до вечора, доки ноги не загуділи від довгого стояння. По обіді до замку прилетів крук, заплескав великими чорними крилами, зник усередині крукарні.

«На чорних крилах — чорнії слова» — подумала вона, згадавши, яку звістку приніс попередній птах.

Маестер Виман повернувся надвечір попоратися коло князя Таллі, а заразом приніс Кетлін невибагливу вечерю з хліба, сиру та вареної телятини з хріном.

— Я балакав з Утеридом Возняком, ласкава пані. Він цілком певний, що жодна жінка на ім’я Рута не бувала у Водоплині за часів його служби.

— Я бачила сьогодні крука. Чи не Хайме це знову впіймали?

«Або, збавте боги, убили.»

— Ні, ясна пані, про Крулеріза ми звісток не мали.

— Тоді що? Нова битва? Едмур у біді? Або Робб? Майте ж ласку, втамуйте страхи мого серця!

— Пані моя, мені не можна… — Виман озирнувся, наче хотів перевірити, чи самі вони у покоях. — Князь Тайвин пішов з річкового краю. Коло бродів тихо.

— То звідки ж тоді прибув крук?

— З заходу, — відповів маестер, пораючись коло постелі князя Гостера і старанно уникаючи її погляду.

— З новинами про Робба?

Він завагався, але відповів:

— Так, ласкава пані.

«Сталася якась біда.» Кетлін зрозуміла це з поведінки маестра. Він щось від неї ховав.

— Кажіть негайно. Що з Роббом? Його поранено?