Розділ «Борва мечів»

— Скажи, хай міркує швидше. Є багато інших покупців. Лише три дні тому я показував цих самих Неблазних піратському ватажкові, який сподівався купити усіх.

— Пірат хотів лише сотню, ваша превисокосте, — почула Дані слова дівчинки.

Кразнис штурхнув її нагайкою.

— Пірати — брехливе плем’я. Він купить усіх. Кажи їй, дівчисько.

Дані розуміла, що для неї про сотню не може бути й мови.

— Нагадайте вашому Доброму Хазяїнові, хто я така. Нагадайте, що я — Даянерис Буреродна, Мати Драконів, Неопалима, законна королева Семицарства Вестеросу. Моя кров — це кров Аегона Завойовника, кров старої Валірії.

Та її слова не вразили пухкого напахченого работорговця, навіть сказані його власною бридкою говіркою.

— Старий Гіс володів могутнім царством, коли валірійці ще гойдали овець у кошарах, — загарчав він до бідолашної маленької книжниці. — Ми — сини гарпії!

Він знизав плечима.

— Та я дарма витрачаю слова на жінок. На сході чи на заході — байдуже, вони не вміють щось вирішити, доки їх не вмовиш, не улестиш і не натопчеш солодкими стравами. Ну нехай, така вже моя доля. Скажи цій шльондрі, що коли їй потрібен провідник нашим чудовим містом, то Кразнис мо’Наклоз радо їй послужить… а заразом і приголубить, якщо ця дикунка хоч трохи схожа на жінку.

— Добрий Хазяїн Кразнис матиме щастя показати вам Астапор, поки ви міркуєте, ваша милосте, — переклала товмачка.

— Я нагодую її розкішним обідом — нам подаватимуть холодець із собачого мозку, гостру юшку з червоного восьминога та ненароджених цуценят. — Він облизнувся.

— Безліч смаковитих страв готують і подають у цьому місті, каже мій хазяїн.

— Розкажи їй, які гарні наші піраміди проти ночі, — гарчав невільникар далі. — Скажи, що я злижу їй мед з цицьок або дозволю злизати з моїх, якщо їй більше до смаку.

— Астапор найпрекрасніший у сутінках, ваша милосте, — переказала мала невільниця. — Добрі Хазяї запалюють шовкові ліхтарі на кожній сходинці, й піраміди переливаються барвистими вогнями. Прогулянкові човни пливуть Хробаком, на них грає солодка музика, вони заходять на малі острівці заради вечері, вина та інших утіх.

— Запитай, чи не хоче вона подивитися наші бійцівські ями, — додав Кразнис. — Увечері якраз цікава вистава у ямі Дуквора: ведмідь і троє хлопчиків. Одного викачають у меді, другого — у крові, третього — у гнилій рибі. Можна буде ставити гроші, кого ведмідь з’їсть першим.

Стук-стук-стук, почула Дані. Обличчя Арстана Білоборода не виказувало нічого, але ковінька люто вибивала «стук-стук-стук». Вона змусила себе всміхнутися.

— На «Балеріоні» я маю власного ведмедя, — мовила вона до драгоманки, — і якщо я не повернуся вчасно, він сам мене з’їсть.

— Отакої! — вигукнув Кразнис, коли йому переклали. — То насправді вирішує не жінка, а отой чоловік, до якого вона поспішає! Я знав, що інакше не буває.

— Подякуй Доброму Хазяїнові за його добрість і терплячість, — мовила Дані. — Перекажи, що я обміркую усе, про що сьогодні дізналася.