Розділ «Борва мечів»

Але магнар не надто з того зрадів.

— На яке лихо мені здалася ґава у загоні?

— Він знає Варту і знає Стіну, — відповів Манс. — А замок Чорний знає так, як ніхто з наскочників ніколи не знав. Він стане тобі у пригоді. А якщо не стане — тобі ж гірше буде.

Стир насупився.

— А коли у його серці й досі чорна кров тече?

— Тоді виріжеш його з грудей. — Манс обернувся до Торохкала. — Ви ж, мосьпане Князю-над-Кістками, рухайте валку за всяку ціну. Не дозволяйте спинятися. Якщо досягнемо Стіни раніше від Мормонта — перемога наша.

— Хай лишень спробують мені спинитися, — сердито пробурчав Торохкало.

Манс кивнув і закрокував геть у супроводі Харми та Шестишкура. Варамирові вовки та сутінькіт бігли слідом. Джон з Ігриттою лишилися позаду з Ярлом, Торохкалом та магнаром. Двоє старших дичаків подивилися на Джона з погано прихованою ненавистю, а Ярл мовив:

— Добре чув? Рушаємо на світанку. Візьми харчів, скільки зможеш — полювати не буде часу. І хай твоїй пиці, ґаво, хтось дасть ради. Бо така кривава і страшна — аж несила дивитися.

— Гаразд, — відповів Джон.

— Якщо ти, дівко, нам збрехала… — мовив Торохкало до Ігритти, виблискуючи очима під черепом велетня.

Джон витяг Пазура з піхов.

— Ану шкандибай звідси, коли не хочеш собі долі Кворина!

— Оце вже ні — тут тобі, шмаркачу, вовк не допоможе! — Торохкало сягнув по власного меча.

— Та невже? — реготнула Ігритта.

На каменях муру присів, настовбурчивши біле хутро, готовий до стрибка Привид. Він не видав ані звуку, але у темно-червоних очах билася жага крові. Князь-над-Кістками повільно прибрав руку з меча, відступив на крок, вилаявся і пішов геть.

Привид трусив поруч із кониками, поки Джон та Ігритта сходили додолу Кулаком. Вже на середині Молочної Джон нарешті зважився:

— Я не прохав тебе брехати заради мене.

— А я не збрехала, — відповіла вона. — Лишень трохи недоказала, та й усе.

— Що недоказала? Ти ж їм розповіла…