Розділ «Борва мечів»

Кірка замерзлої крові тріснула в нього під п’ятою. Дичаки здирали з мертвих коней геть усе залізо та шкіряну збрую, навіть збивали підкови з копит. Кількоро патрали знайдені сакви, шукаючи зброї та харчів. Джон проминув одного з Четових собак — вірніше, його рештки у неоковирній калюжі напівзамерзлої крові.

На дальньому краї табору ще й досі стояло кілька наметів — саме там вони знайшли Манса Розбишаку. З-під його порізаного та латаного кобеняка чорної вовни та червоного шовку проглядала чорна кольчуга і кошлаті хутряні штани. На голові він мав шолом зі спижу та заліза з круковими крилами на скронях. З ним поруч стояли Ярл, Харма Песиголовка, магнар Стир і Варамир Шестишкур з вовками та сутінькотом.

Подарований Мансом Джонові погляд був холодний та похмурий.

— Що це таке в тебе на обличчі?

Відповіла Ігритта:

— Орел намагався вийняти йому око.

— Я питав його самого. Язика ж йому ніхто не вийняв, га? Хоча варто було б, аби менше брехав.

Магнар Стир смикнув з піхов довгого ножа.

— Може, як малий матиме одне око замість двох, то бачитиме краще?

— Хочеш зберегти собі око, Джоне? — запитав його Король-за-Стіною. — Якщо хочеш, то кажи, скільки тут було людей. І цього разу, байстрюче зимосіцький, лише спробуй мені збрехати.

Джонові пересохла горлянка.

— Ясний пане… що…

— Я тобі не пан, — мовив Манс. — А що саме тут сталося, вгадати неважко. Загинули твої братчики. Питається, скільки саме їх було?

Обличчя Джонові смикало болем, сніг сипав і сипав згори, думки розбігалися. «Не вагайся, чого б від тебе не вимагали» — казав йому Кворин. Але слова ставали поперек горлянки. Нарешті він спромігся:

— Нас було три сотні.

— Нас? — різко перепитав Манс.

— Їх. Їх було три сотні. — «Чого б вони не вимагали, казав Кворин. Чому ж я почуваюся таким боягузом?» — Дві сотні з замку Чорного, сотня з Тіньової Вежі.

— Оце вже правдивіша пісня, ніж ти співав мені у наметі. — Манс зиркнув на Харму Песиголовку. — Скільки ми знайшли коней?

— Більше за сотню, — відповіла дебела дикунка, — але менше за дві. На схід під снігом лежать ще мертві — хтозна, скільки їх там.

Позаду неї стояв хорунжий зі значком — жердиною, на яку настромлена була собача голова. Вочевидь нещодавно відтята, голова ще спливала кров’ю.