Розділ «Борва мечів»

— Не треба зневажати вашого власного коня, пане лицарю. — Дівка розкрила гаманця, подарованого їй пані Кетлін, і витягла три золоті монети. — Плачу дракона за кожну тварину.

Чолов’яга блимнув очима і сягнув по золото, але раптом роздумався і відсмикнув руку.

— Ну не знаю я. А раптом доведеться тікати? То що, я на вашому золотому драконі верхи поїду? Чи з’їм його, як голод прийде?

— На додачу беріть собі нашого човна, — мовила Брієнна. — Попливете угору чи вниз річкою, куди схочете.

— Ану дайте скуштувати вашого золота. — Чолов’яга вхопив одну монету в неї з долоні та вкусив на зуб. — Гм. Наче справжня. То кажете, три дракони разом із човном?

— Він вас грабує, ягідко, і оком не змигне, — з ласкавим співчуттям зауважив Хайме.

— Харчів теж дайте, — мовила Брієнна до господаря, не зважаючи на слова. — Скільки можете.

— Вівсяні коржі ще є. — Корчмар забрав інші два дракони і задзвенів ними у кулаку, дослухаючись із втішною посмішкою. — Копченої риби є трохи, але за неї візьму срібняка. І за постіль треба заплатити. Ви ж напевне захочете перебути ніч.

— Ні, — миттю відповіла Брієнна.

Чолов’яга насупив брови.

— Я б вам, жіночко, не радив пхатися вночі до невідомої місцини на незнайомих конях. Заблукаєте в якомусь болоті й поламаєте тваринам ноги.

— Нині місяць уповні, — заперечила Брієнна. — Шлях знайдемо без клопоту.

Корчмар подумав, закопиливши губу, тоді промовив:

— Гаразд, як не маєте срібла, то дайте за постіль хоч кілька мідяків. Я навіть ковдри дам, не змерзнете. Хіба ж я дурний — відраджувати подорожніх від закладу?

— Звабливі слова. Варто погодитися, — запобігливо докинув пан Клеос.

— Ковдри чисті, щойно прані. Дружина подбала, поки не пішла. Бліх жодної не знайдете, от хай мене на місці грім поб’є.

Він ще раз задзвенів монетами і знову всміхнувся. Пан Клеос, вочевидь, понад усе прагнув піддатися спокусі.

— Переспати на постелі усім нам піде на користь, ясна панно, — заблагав він до Брієнни. — Добряче перепочинемо, то й поїдемо швидше.

Він кинув погляд на брата у перших, шукаючи підтримки.

— Е ні, родичу, тут наша ягідка має рацію. Ми дали обітниці, а попереду ще багацько верст. Мусимо їхати.