Розділ «Життя та діяння принца Даемона Таргарієна»

Хоча Візерис I правив ще дев’ять років, криваве насіння «Танку Драконів» було вже вкинуте в землю, і саме року 120 по А.З. воно почало витикатися на світ.

Наступними жертвами стали старші Моци. Лионель Моц, князь на Гаренголі та Правиця Короля, прибув у супроводі сина та спадкоємця пана Гарвіна до свого величезного напівзруйнованого замку на березі озера. Скоро по їхньому прибутті у тій башті, де вони ночували, сталася пожежа, у якій загинули і батько, і син, а заразом троє служивих людей і з тузінь челяді. Причину пожежі з’ясувати не вдалося. Хтось вважає, що стався нещасний випадок, а інші подейкують, що столець Чорного Гарена проклято навіки, і те прокляття зурочує кожного, хто володіє замком. Були й підозри про навмисний підпал. Грибочок вважає, що до справи доклав рук Морський Змій, бажаючи помститися людині, яка наставила роги його синові. Септон Євстахій більш вірогідно підозрює принца Даемона, котрий бажав прибрати свого суперника у прихильності принцеси Раеніри. Дехто висуває і припущення про вину Лариса Кутельноги: адже по смерті батька та старшого брата саме Ларис Моц став князем і господарем на Гаренголі.

Найбентежніша підозра належить нікому іншому, як великому маестрові Мелосу. Він розмірковує, чи не міг сам король віддати такий наказ. Якщо Візерис дійшов висновку, що плітки про справжнього батька дітей Раеніри містять частку правди, то міг вирішити позбавитися людини, яка зганьбила його доньку, щоб та часом не розкрила таємницю байстрюцького походження синів принцеси. Але якщо це правда, то смерть Лионеля Моца виявилася украй нещасливим збігом, бо рішення його вельможності особисто супроводити сина до Гаренголу ніхто передбачити не міг.

Князь Моц тоді був Правицею Короля; за довгий час Візерис звик покладатися на його силу духу та мудрі поради. Його милість досягнув віку сорока трьох років і став вельми огрядним. Завзяття та спритність молодості давно залишили його; натомість короля мучила подагра, біль у суглобах та спині, а також стиск у грудях, часті напади якого лишали його червоновидим та задиханим. Правління державою — справа неосяжна і подеколи лячна; король потребував сильного та здібного Правиці, на чиї плечі він міг би перекласти частину свого тягаря. Якийсь час він зважував, чи не послати по принцесу Раеніру. Хто краще допоможе йому в справах державних, ніж донька, яку він бачив своєю наступницею на Залізному Престолі? Але ж тоді доведеться повернути принцесу разом із синами до Король-Берега, де неминуче виникнуть нові сварки між нею та королевою з її дітьми. Король розглядав також і свого брата як вірогідного Правицю, поки не згадав попередні перебування принца Даемона у складі малої ради. Великий маестер Мелос запропонував запросити на посаду когось молодшого і навіть подав королю список імен, але його милість віддав перевагу звичці та звичності… і знову покликав до двору пана Отто Вишестража, батька королеви, котрий вже раніше служив Правицею і самому Візерисові, і Старому Королю.

Ледве пан Отто встиг прибути до Червоного Дитинця і поновитися на посаді Правиці, як двору досягла звістка, що принцеса Раеніра знову вийшла заміж, побравшись із власним дядьком Даемоном Таргарієном. Принцесі виповнилося двадцять три роки, принцові Даемону — тридцять дев’ять.

Король, двір та поспільство однаково обурилися, почувши новину. Даемонової дружини та Раеніриного чоловіка не було серед живих ледве півроку — одружитися так скоро означало спаплюжити згадку про них. Так заявив у гніві його милість король. Шлюб уклали на Дракон-Камені зненацька і потай. Септон Євстахій стверджує, що Раеніра знала: її батько ніколи не схвалить такого шлюбу, і саме тому побралася з дядьком поспіхом, щоб їм ніхто не зміг завадити. Грибочок наводить іншу причину: принцеса знову чекала дитину і не хотіла народити байстрюка.

Отже, нелегкий і страшний рік 120 по А.З. закінчився так само, як почався — з жіночих пологів. Проте пологи принцеси Раеніри скінчилися щасливіше, ніж пані Лаени. Наприкінці року вона породила на світ невеличкого, але міцненького синочка з темно-ліловими очима та блідо-сріблястим волоссям. Мати назвала сина Аегоном. Нарешті принц Даемон мав живого сина власної крові… і цей новий принц, на відміну від трьох своїх зведених братів, виглядав найсправжнісіньким Таргарієном.

У Король-Березі королеву Алісенту охопила лють, коли вона дізналася, що дитину назвали Аегоном — такий вчинок здався їй навмисною образою, завданою її власному Аегонові… якою він, без сумніву, і був. (Надалі ми згадуватимемо сина королеви Алісенти як Аегона Старшого, а сина принцеси Раеніри — як Аегона Молодшого.)

Рік 122 по А.З. очікувався радісним для дому Таргарієн. Принцеса Раеніра знову злягла на породільське ложе і подарувала своєму дядьку Даемонові другого сина, котрого назвали Візерисом на честь його рідного діда. Дитина була менша і трохи кволіша за свого братика Аегона, а надто за зведених братів Веларіонів, але швидко пішла рости… хоча покладене їй до колиски яйце не вилупилося, і це всі вважали за недобре знамення — а надто «зелені», які не соромилися пускати двором найлихіші плітки.

Пізніше того ж року в Король-Березі святкували ще й весілля. Дотримуючись одвічного звичаю дому Таргарієн, король Візерис одружив свого сина Аегона Старшого зі своєю ж донькою Гелаеною. Наречений, п’ятнадцяти років од народження, був трохи лінькуватий та не надто меткий на розум — так нам каже септон Євстахій — зате мав добрячу хіть до всякого роду задоволень: щедро пригощався за столом, охоче цмулив пиво та міцні наливки, щипав та мацав кожну молоду служницю, якої сягали руки. Нареченій, його сестрі, було лише тринадцять. Пухкіша тілом і не така вишукано вродлива, як більшість Таргарієнів, Гелаена все ж була приязна, лагідна та весела дівчинка, і всі погоджувалися, що вона стане чудовою матір’ю.

Саме нею вона і стала вельми скоро — менше ніж за рік. Року 123 по А.З. чотирнадцятирічна принцеса народила близнюків: хлопчика, котрого назвала Джаяхаерисом, і дівчинку Джаяхаеру. Тепер принц Аегон мав собі власних спадкоємців — так заявляли при дворі задоволені «зелені». Кожній дитині до колиски поклали драконяче яйце, і скоро з яєць вилупилися дракончики. Але з близнюками не все повелося добре. Джаяхаера була крихітна, росла дуже поволі, не плакала, не посміхалася… не робила майже нічого, що роблять у її віці немовлята. Її братик, хоча більший та міцніший, теж народився не таким досконалим, як очікувалося від принца дому Таргарієн: він мав шість пальців на лівиці, а також на обох ніжках.

Наявність дружини та дітей не змогла вгамувати плотську жадобу принца Аегона Старшого, який того самого року, коли у шлюбі народилися його близнюки, став ще й батьком двох байстрюків: хлопчика від дівчини, чию цноту він купив на Шовковій вулиці, та дівчинки від покоївки власної матері. Року 127 по А.З. принцеса Гелаена дала життя його другому синові, котрому подарували драконяче яйце і нарекли Маелором.

Інші сини королеви Алісенти також підростали та дорослішали. Принц Аемонд, незважаючи на втрату ока, під наглядом пана Крістона Колія став майстерним та небезпечним мечником, але при тому лишився гарячою та нестримною дитиною, яка швидко спалахувала і нічого не пробачала. Його молодший брат Даерон найбільше з-поміж синів королеви подобався дворові та поспільству, мав швидкий розум, знав шляхетний звичай, ще й на вроду був гожий неабияк. Коли Даеронові року 126 по А.З. виповнилося дванадцять, його відіслали до Старограду служити зброєносцем та чашником при князі Вишестражі.

Того самого року на Морського Змія у його дідицтві на Чорноводій затоці зненацька напала пропасниця. Коли він зліг хворий, при його дворі почалися суперечки, хто має стати наступним Володарем Припливів і господарем на Плавні, якщо нинішнього забере хвороба. Законні діти князя були мертві, тому землі й титули мали перейти онукові Джакаерису… та оскільки Джакові належало посісти Залізний Престол після своєї матері, принцеса Раеніра умовила свекра назвати своїм спадкоємцем другого її сина Люцериса. Проте князь Корліс мав іще з півдесятка небожів, один із яких, і то найстарший — пан Ваемонд Веларіон — стверджував, що спадок має дістатися йому за всіма правами… бо, мовляв, сини Раеніри є байстрюками від Гарвіна Моца. Принцеса не забарилася відповісти на звинувачення: відправила принца Даемона схопити пана Ваемонда, відрубати йому голову, а тіло згодувати її драконові.

Але навіть це не скінчило справу. Молодший брат пана Ваемонда утік до Король-Берега з дружиною та синами, а там почав вимагати правого суду в короля і королеви. Король Візерис, до того часу вже надзвичайно опасистий та червоновидий, дуже рідко знаходив у собі сили видиратися сходами Залізного Престолу. Його милість вислухав прохачів у кам’яній тиші, а потім наказав вирізати усім язики.

— Вас попереджали, — оголосив він, поки засуджених витягали геть. — Я не потерплю більше цієї гидкої брехні.

Але спускаючись сходами, його милість запнувся, простяг руку на щось спертися… і розпанахав долоню до кістки одним із зубчастих лез, які витикалися з престолу. Великий маестер Мелос промив розріз киплячим вином і перев’язав смужками льону, вмоченими у цілющі масті, але невдовзі однак почалося запалення, і багато хто при дворі вже думав, що король помре. Здоров’я короля звернуло на краще тільки тоді, коли з Дракон-Каменя прибула принцеса Раеніра, бо з нею приїхав її власний цілитель — маестер Герардіс, який швидко та рішуче відтяв два пальці з руки його милості, щоб урятувати йому життя.

Хоча і виснажений тяжким випробуванням, король Візерис скоро повернувся до правління королівством. Щоб відсвяткувати його одужання, першого дня року 127 по А.З. влаштували пишний бенкет. Принцесі й королеві наказали бути присутніми з усіма дітьми. Аби про людське око показати дружбу та приязнь, кожна з двох жінок мала на собі кольори іншої, кожна висловила безліч запевнень у любові та ніжній прихильності — на велику втіху короля. Принц Даемон підняв келиха за пана Отто Вишестража і подякував йому за вірну службу короні. Пан Отто у свою чергу проказав промову про принцову мужність та славетні звитяги. Діти Алісенти та Раеніри привітали одне одного поцілунками та разом зломили хліб за столом. Принаймні так нам оповідають двірські літописи.

Але Грибочок твердить, що пізно увечері, коли король Візерис відбув з бенкету (бо його милість швидко втомлювався), Аемонд Одноокий проказав здравицю за своїх братів у перших роду Веларіон, у якій підніс облудну та знущальну хвалу їхньому брунатному волоссю, карим очам… та тілесній моці.

— Ніколи я не стрічав і ніде не бачив таких моцних парубків, як мої милі братики, — скінчив він. — То перекиньмо ж повнії чари за трьох оцих моцаків, хай їм і далі здоровиться!