Розділ «Частина п’ята»

— Ми ще зустрінемось на березі річки!

Йому самому було тяжко на серці. Земля, яку він залишав, була повна засідок і небезпек, але на ній він був хазяїном, на ній подолав усі небезпеки, своєю силою перемагав ворогів і звірів. На цих землях він знайшов і Джеху.

Зур же мріяв лише про повернення до базальтових скель.

Минали ранки, минали вечори. Аун, Зур і Джеха здирались крутими схилами на гору. Аунові не терпілось побачити орду. З кожним переходом зростала радість в його молодій душі.

Нарешті вони знову знайшли той прохід в скелях, яким колись вийшли з гір. Знайшли і щілину. Вона поширшала, і тепер лізти до печери було легше. Ось і печери, з яких лине шум води. Тут лягли спати, а ранком знову рушили в путь. Отак ішли ще два дні, поки відшукали орду.

Зустріч відбулась надвечір біля підніжжя одного горба, під навислою величезною порфіровою брилою. Жінки зносили докупи сухе гілля, яке Нао мав запалити. Закричали вартові, і Аун перший наблизився до сина Леопарда. Запала глибока тиша. Жінки неприязно поглядали на Джеху...

Нао сказав поважно:

— Минув цілий сезон, як ви кудись подалися..

— Ми перейшли гору і знайшли неосяжні землі для полювання! — відповів Аун.

Обличчя Нао полагіднішало. Він пригадав ті тяжкі часи, коли сам вирушив у подорож з Намом і Гавом, щоб завоювати вогонь; він знову пережив боротьбу з сірим ведмедем і тигрицею, погоню за людожерами, спілку з ватажком мамутів, підступність рудих карликів і гостинність ва, предковічний ліс, Людей-з-блакитною-шерстю, напад печерного ведмедя і страшну зустріч по дорозі до орди з Агоо Волосатим... Тоді Нао приніс в орду завойований вогонь і вміння добувати його з камінців, перейняте від Людей-без-плечей.

— Гаразд, — сказав він, — Нао слухає сина Тура.

Він запалив вогнище і наказав синові розповідати.

Коли той почав говорити, мандрівнича душа Нао спалахнула. Червоний звір глибоко здивував його, але він обурився, коли Аун сказав, що праслони були більші за мамутів:

— Немає звіра більшого за мамута, з яким Нао жив у землі кзамів!

Нао з розповіді впізнав хижака, що жив серед базальтових скель, і звернувся до Нама:

— Цей звір убиває тигра так само легко, як лев пантеру!

Спілка з печерним левом зворушила Нао до глибини душі. Він привітно звернувся до Зура:

— Ва були найспритніші з людей. Це вони знайшли вогонь у камінчиках. Вони перепливали річки на плетиві з гілля і знаходили воду, яка тече під землею!

Оповідання про бій з Людьми Вогню сповнило його груди гордістю. З сяючими очима він поклав руку на плече юнака:

— Аун має серце і силу ватажка!