Розділ «Частина п’ята»

Вони обійшли південний ріг пасма, силкуючись при світлі місяця знайти в ньому западини печери, але не побачили нічого, крім вузьких щілин, складок та притулків під навислими скелями. Їх увагу привернув прохід, яким Зур утік від чорного лева. Проминувши його, вони побачили печеру... Важкий запах линув звідти в нічну темряву. Воїни зрозуміли, що десь поблизу знаходиться хижак, і зупинились... Зачувши їх, з печери вийшов велетенський звір, страшний рик струснув місцевість, і налякані до смерті люди, мов божевільні, побігли геть, впізнавши найстрашнішого з хижаків.

Ватажок Людей Вогню переконався, що іншого виходу з печери у втікачів не було. Всі сумніви зникли у наступні дні, бо Аун і жінки часто з’являлись на карнизі перед печерою; отже тікати їм було нікуди. Залишалось чекати й вартувати. І ватажок чекав, щоб винищити всіх утікачів.

Уламр швидко видужував; гаряча кров гоїла рану, пропасниця минула, і на дозвіллі Аун навчав жінок краще обробляти кам’яну зброю. Зур увесь час постачав утікачів м’ясом і водою. Він привчив лева-велетня ходити разом з ним у джунглі, і звір, несвідомо відчуваючи користь від хитрощів людини, дозволяв, щоб його водили на полювання. Відповідно до обставин Зур передбачав його бажання і вчинки, відчував найменші зміни настрою і так спритно пристосовувався до них, що звір, у якого не було прихильності до істоти його породи, все більше звикав до Зура.

Якось Аун на восьмий день зійшов вниз по здобич і сказав Зуру:

— Рана загоїлась. Син Тура вже може битися з Людьми-Собаками. Найближчої ночі Зур приведе кзамівського тигра на другий бік скель...

Син Зура хвилину постояв мовчки, а потім відповів:

— Сьогодні вранці Зур помітив, що один камінь у щілині хитається. Якби ми змогли його виламати, то щілина стала б досить широкою для проходу людини і все ще вузькою для печерного лева.

Зур взявся за найнижчий виступ і почав сіпати. Камінь захитався, спочатку ледь помітно, потім більше. Вражений Аун приєднався до товариша. Його мускулясті руки розхитали камінь. Тоді Аун з усіх сил потяг його до себе, тимчасом як Зур наліг з іншого боку. Відірвався один камінь, а потім і два сусідніх. Уламр відкинув їх назад, щільно припав до землі і так переліз до барлога.

Стривожений цими рухами, лев-велетень облишив свою здобич і погрозливо схопився. Однак, ласка Зура зразу ж заспокоїла його, і він по-приятельськи обнюхав Ауна.

— Ми зможемо захопити Людей-Собак несподівано! — вигукнув уламр.

Зур показав на оберемок дротиків біля входу, які він робив протягом довгих днів:

— Ми будемо битись на відстані!

Наступного дня Аун і Зур наготували дротики. Тепер їх було чотирнадцять. Коли смерклось, уламр попередив Ухр та її подруг:

— Цю ніч Аун і Зур битимуться з Людьми-Собаками! Хай Жінки-Вовчиці будуть готові.

Здивована Ухр запитала:

— А як же Аун і Зур з’єднаються?

Аун засміявся:

— Ми розширили прохід між двома печерами... Ми зайдемо з другого боку гори і нападемо на Людей-Собак з нашим спільником.

— Хіба Аун і Зур мають спільника?

— Вони уклали спілку з тигром кзамів!