Розділ «Сливове дерево»

Вона оглянула дерев'яний паркан довкола свого городу. По цей бік вулиці, одразу за сусідським хлівом, будинки стояли віддалік від тротуару, маючи трохи вільного простору перед вікнами, що зазвичай використовувався під невеличкі садки з овочевими грядками чи квітниками. Садок її батьків притулився в кутку, утвореному стіною сусідського хліва, їхнім дровником і тротуаром. Він був у десять разів менший за садок Бауерманів і не міг похвалитися кам'яними бордюрами, захованими статуями чи фонтанами, та забезпечував родині виживання. Окрім того, він був іще мамчиною гордістю. Оранжеві нагідки, жовті волошки та голубі квіти садових ротиків росли поміж акуратних рядів ріпи, картоплі, квасолі та цибулі-порею. Батько Крістін виклав цеглою доріжку, посадив обабіч неї два сливових дерева та повісив дзвіночок на садовій хвіртці, що була якраз навпроти вхідних дверей до будинку.

Дівчина відчула неабияке полегшення, не помітивши жодного попередження на своєму паркані. Не хотілось, аби якісь потворні плакати псували вигляд дбайливо доглянутого садка, та й батьки, напевно, не зраділи б цьому. Їхній будинок, успадкований матір'ю, являв собою триповерхову цегляну споруду з дерев'яною мансардою. Раз на тиждень вітражне скло над вхідними дверима вимивали й полірували до блиску, всі три передпокої та сходи між ними спочатку замітали щіткою, а потім протирали вогкою ганчіркою. Доріжку в садку завжди було виметено, а грядки — полито. Навіть комора під сходами на першому поверсі мала бездоганний вигляд. Порожні скляні банки з-під консервованої городини чи домашнього варення та жерстяні банки з ліверною ковбасою вишикувались акуратними шерегами на застелених папером полицях. У невеличкому погребі з чисто вибіленими стінами в дерев'яних ящиках зберігались яблука, картопля, ріпа, квасоля та морква.

Їхній хлів, прибудований до південної стіни будинку, мав спільний дах із сусідським хлівом, який був такою самою прибудовою. Дерев'яні та цегляні фасади по цей бік вулиці були позбавлені нацистської пропаганди, але через дорогу, на кам'яному підмурку біля входу до церкви, висів плакат із уже відомим Крістін змістом.

Затамувавши подих, вона огледіла довколишні вікна — раптом вийде не поміченою перебігти вулицю та зірвати ганебний папір. Але старий гер Еггерс виглядав зі свого вікна, пихкаючи люлькою та стежачи за Крістін. Вона не знала, чи належав дідок до нацистської партії, тому не могла здійснити свого наміру. Найменше їй хотілося бути застуканою за псуванням власності нацистів.

Тому дівчина швиденько пробігла вимощеною доріжкою через садок і, штовхнувши вхідні двері, прослизнула всередину та перевірила, чи заклацнувся замок. У передпокої вона роззулась, пройшла повз бабусину спальню та через дві сходинки поскакала вгору. Повітря було просякнуте запахом смаженої цибулі, тож Крістін зрозуміла, що бабця готує на обід ковбаски у кухні на другому поверсі. Якщо вона хоче перевдягтись і піти непоміченою, а бабуся обов'язково змусить її щось попоїсти, як тільки дізнається, що онука вдома, то треба все робити дуже тихо.

Дівчина навшпиньки, зсутулившись, рухалася вузьким сходовим майданчиком другого поверху повз зачинені кухонні двері та вітальню. Вона розстебнула ґудзики на плащі й почала обережне сходження на третій поверх, пам'ятаючи про скрипучі першу і третю сходинки. Коли позаду відчинились кухонні двері, дівчину обсипало морозом.

— Крістін! — Чийсь голос долинув через шипіння цибулі та потріскування дров у печі.

— Ма-ам? — запитала дівчина хрипким голосом.

Вона спустилася сходами й зупинилася на майданчику, вчепившись однією рукою в поруччя.

— Що ти тут робиш?

— Мені треба з тобою поговорити, — відповіла мати. — Будь ласка, зайди і сядь сюди.

Крістін повільно рушила до неї. Увійшовши до натопленої кухні, вона спробувала зазирнути мамці в очі. Роза зачинила за дочкою двері та відставила з плити сковорідку.

Скільки себе пам'ятала Крістін, на маминій кухні завжди пахло цинамоном і глазурованими імбирними пряниками. Масивна залізна плита займала майже всю помальовану квітами жовту стіну. Вона чорним велетом височіла поряд із купкою дров у кутку. Перпендикулярно плиті скляні двері вели на балкон, який удалося прибудувати до будинку, використавши дах дровника. Дідусь обгородив його металевим поруччям, і тепер це було чудове, захищене від вітрів місце, де вивішували сохнути прання чи тримали ящики з розсадою. Біля протилежної стіни стояла велика порцелянова раковина та важкі дубові буфети, не заважаючи двом широким вікнам із плетеними фіранками на них. Вікна відчинялися назовні й виходили на терасу та огороджене парканом подвір'я із курятником і кількома грушовими та сливовими деревами. Козлятник із невеличким майданчиком, на якому вдень тримали трьох коричневих молочних кіз і їхніх принагідних козенят, було прибудовано впритул до задньої стіни кімнати, де спали бабуся та дідусь.

Обідали й вечеряли у вітальні, на першому поверсі, а за сніданком уся велика родина збиралася за невеличким столом у кутку кухні. Діти сиділи на оббитих тканиною табуретах, а батьки та дідусь із бабусею — на коротких дерев'яних лавках. Стіл, із подряпаною та сточеною шашелем стільницею, був накритий біло-зеленою цератою. У великій бічній шухляді зберігали розрізнені срібні прибори, скляні сільниці та скоринки недоїденого хліба. Саме в цьому затишному куточку пили ранкову каву з намащеним варенням хлібом, замішували тісто, перебирали та чистили городину, а взимку, коли кухня була найтеплішою кімнатою в будинку, родина збиралася тут на вечірні розваги. Але сьогодні, з усього виходило, вона мала стати місцем, де Крістін почує погані новини.

Намагаючись утамувати прискорене серцебиття, дівчина присіла на табурет і обійняла пальцями Ісааків амулет у кишені плаща. Вранці бабуся прала, й досі у повітрі зберігався запах лужного мила, а на віконному склі залишалися сліди пару. Мама сіла навпроти. Її очі та зазвичай лагідні риси обличчя зараз випромінювали суворість. Вона наділа домашній фартух поверх горіхового кольору сукні, котру завжди одягала для роботи в Бауерманів. Спостерігаючи за тим, як мамця поклала свої мозолясті, попечені плитою руки на стіл перед себе, Крістін відчула, як бісеринки поту виступають на лобі.

— Ми більше не працюємо на Бауерманів, — сказала мама нехарактерним для неї тремтячим голосом.

Крістін скам'яніла. Що? Чому?

— З'явилися нові закони, — продовжила мамця. — Один із них забороняє німкеням працювати на єврейські родини.

На якусь мить дівчина розслабилась, усвідомивши, що це не через неї й Ісаака. Та потім згадала плакати на вулицях.

— Це через ті ідіотські плакати? — запитала вона. — Я не збираюся робити те, що там написано.