Розділ «Сливове дерево»

— Думаю, так.

— Що сталося?

— Каті пішла, бо я…

— Вона пробула зовсім недовго, — прокоментувала бабуся, повернувши лице до Крістін. Підсвічене ззаду сонячним світлом її сиве волосся німбом світилося над головою.

Зненацька вона відчула себе запакованою в кокон із тиші, ніби запах хліба в печі просочився крізь шкіру й уповільнив божевільний галоп серця. Трохи кислуватий аромат тіста був таким гострим, що дівчина майже відчувала його смак. Крістін обхопила себе руками.

— Вона страшенно розсердилася на мене.

— З якого б це дива? — поцікавилася мамця, сильними долонями раз у раз натискаючи на м'яку грудку, вдавлюючи тісто в присипану борошном стільницю, що невдоволено порипувала.

— Вона думає, що я вигадую нісенітниці про Дахау. — Крістін прослизнула в куток і сіла до столу. Ліктем однієї руки сперлася на край стільниці, пальцями другої почала перебирати пасма відростаючого волосся в себе за вухом.

— Може, для неї виявилося забагато всього за раз, — зробила припущення бабця.

— Ніколи не могла подумати, що мені не повірять, — сказала Крістін, — тим паче Каті, котра завжди була моєю найкращою подругою! — Вона склала руки на колінах і вся зіщулилась у намаганні вигнати з себе огидний холодок, що крижаними пазурами обійняв її в жарко натопленій кухні. Ліва рука сама потяглася до правого зап'ястка, та перш ніж великий палець намацав татуювання, дівчина відчула, що тримає в кулаці щось м'яке й шовкове. Глянула — й обімліла. То був жмуток її власного білявого волосся. Ніяково вона помацала себе за вухом і знайшла там невеличку лисинку.

— Не хвилюйся, — сказала мама, — вона повернеться. Просто дай їй трохи часу звикнути. Знаєш, люди ще не готові дізнатися правду. У кожного є власні трагедії та душевні болі.

Відчуття провини здавило груди. Всоте Крістін намагалася передбачити, як відреагує мамця на новину про вагітність Марії: зламається чи тільки стане сильнішою. Та сестра захотіла сама повідомити родину, тож так і має бути.

— Каті не повернеться, — сказала Крістін уголос. — Вона всім розкаже, що я — божевільна. «Може, я і направду з'їхала з глузду, — продовжила вона подумки, — бо вже рву на собі волосся.»

— Навіщо це їй? — запитала мамця.

— Бо я сказала, що бачила її нареченого в Дахау, де він був охоронцем. — Під столом Крістін випустила з пальців пасемце, уявляючи, як золотисті волосинки, мов пір'ячко, кружляють і поволі падають на підлогу. Потім вона звично притисла великий палець лівиці до татуювання.

Мама та бабуся мовчки дивилися на неї. Крістін упевнено поглянула їм у вічі, до горла підступив важкий клубок. Пауза затяглась, і вона вже була готова закричати, щоб порушити загальну тишу.

— Могла б і промовчати, — зрештою сказала мамця. — Ця родина й так багато пережила. Каті сама має з'ясувати, чи виходити за нього.

Крістін до крові прикусила язика і тільки потім відповіла:

— Я не буду сидіти мовчки й чекати невідь чого.

Мати насупила брови та відійшла до плити, де обгорнутими рушником руками витягла з печі готові буханці. Крістін розуміла, що мати не хоче спалити дорогоцінний хліб, але все ж таки воліла б почути хоч якусь відповідь, просто щоб упевнитись у тому, що її зрозуміли. Мамця з непроникним лицем почала викладати гарячі буханці на стіл, аби вони вихолонули. Бабуся присіла поряд із онукою.