Розділ «Частина перша З дороги — і в дорогу»

— То, може, ти покликав би свою пані матір? — засміявся гість. — Чи вона ще на роботі? Я побачив надворі ваше авто, то й подумав…

— Цілком правильно ви подумали! — підтвердила Брітта. — Оце перед вами й пані матір.

Вовняні шкарпетки Брітта натягла аж на холоші джинсів, бо підлога була холодна, а капці вона ненавиділа, ну, а її пуловер був чи не старіший за Йоганнесів. («Хто протирає свої пристойні лахи вдома? — часто примовляла Брітта. — Тут тебе все одно ніхто не побачить!»)

Йоганнесові завжди було невтямки: які це такі пристойні лахи має Брітта? А тепер хлопець здивувався сам із себе: йому раптом захотілося, аби його мати, заради такого сусіда, вбралася бодай трохи чепурніше.

— Даруйте, сподіваюся, я вам не заважаю! — вибачився той — і вже й прослизнув до передпокою. Але принаймні вигляд у нього тепер був не дуже нахабний.

Брітта на його перепросини нічого не відповіла, однак він того ніби й не завважив.

— Я тільки хочу попросити пробачення за ті незручності, до яких спричинився позавчора перевезенням моїх меблів! — виголосив новий сусід і з награним поклоном простягнув Брітті букета.

А господиня спочатку скептично скривилася, але потім дозволила собі трішечки усміхнутися.

— Дякую! — мовила вона. — Не вартувало такого клопоту.

Такого великого букета квітів Йоганнес іще в житті не бачив. Хіба в кіно. Чи в телевізорі. Або ще у квіткових крамницях. І назви квітів, з яких складено цей букет, були Йоганнесові невідомі. Цікаво, скільки ж грошей пішло на всю цю квітучу розкіш? Чи не краще було б, якби за ці гроші Брітта купила собі нову сковорідку?

— Ще й як вартувало! — заперечив сусід. — Це ж бо я на самому початку завдав вам стільки прикрощів! Але цим я хоч трохи спокутую свою вину. Сьогодні вранці оббігав цілу околицю, вишукуючи квіткового кіоску, котрий був би відчинений у неділю.

Тоді роззирнувся в коридорчику.

— Гарно у вас тут! — похвалив — і без будь-яких запросин чи перепросин попхався до кухні. — А планування вашої квартирки точнісінько таке саме, як і моєї. Але ж яку перевагу ви маєте: отой чудовий вихід просто в двір! Тоді як у мене лишень балкон… — І показав на двері, ніби хотів негайно вийти на подвір’я.

Але Брітта й не збиралася ті двері відчиняти.

— Так, ці помешкання всі однакові, — промовила вона.

— І район приємний! — розсипався в похвалах сусід. Навіть Йоганнес збагнув: силкується налагодити добросусідську балачку. — Просто сам центр.

— Авжеж, — підтакнула Брітта. — І Дреґери нізащо не з’їхали би зі свого помешкання, якби на них зненацька не найшла та манія.

— Манія? — спантеличено перепитав сусід. — На мене старенькі, попри їхній вік, справили враження бадьорих і досить розважливих людей.

— Вони чули якісь шарудіння, — здвигнула плечима жінка. — Втім, усі ми щось таке чуємо. Це ж бо старий будинок, тут риплять дошки, стогнуть труби. Але їм якось відразу стало від цього моторошно — і край.

Сусід кивнув.