Розділ «Частина перша З дороги — і в дорогу»

— Що ж, не пощастило тобі, — протягла Ліна, відпускаючи Йоганнесову ногу. — На твоєму місці я вже постаралася би вчитись.

— Ага, на моєму місці, — пробурчав Йоганнес. Але пора вже було змінити тему. — Яку ж тепер писатимуть адресу на твоїх табелях? І де ви забиратимете свою пошту?

— Ми дали адресу бабусі Ільзи, — пояснила Ліна. — Бо як виселився звідкись, то маєш засвідчити якесь інше місце свого перебування.

— Он як, — сказав Йоганнес. — Але ж це брехня, бо насправді ви ж там зовсім не мешкаєте. Як по правді, то таке й не дозволяється, чи не так?

Ліна тільки здвигнула плечима.

— Бо там же ж вас ніхто не знайде! — провадив хлопчик. — Якщо хтось шукатиме.

Ліна покрутила пальцем біля скроні:

— І хто би то й навіщо став нас розшукувати?

«Еге ж, Ліні ще пощастило, що її бабуся живе зовсім близенько, — подумав Йоганнес. — А от мої дідусь і бабуся живуть далеко, дуже далеко…» Коли Брітта чекала на нього, Йоганнеса, вона спакувала речі й подалася геть із рідної домівки.

— Аби чимдалі від дому, — розповідала вона Йоганнесові. — Дурна була та й годі.

Тому й не закінчила середньої школи — що вже й казати про якусь серйознішу освіту!

Поза муром набережної, ген там угорі, ходили перехожі, можливо, туристи, приїхали з якогось іншого міста подивитися на гавань; вони розмовляли: голосно, задоволено.

— Ні, ти тільки подивися: діти чаюють он там, унизу! — сказав жіночий голос, на якомусь чудернацькому діалекті. — А як подумаєш, що вони тут, чого доброго, ще й живуть…

— Туристи! — пробурмотіла Ліна.

— Можливо, у них мандрівне життя, — відгукнувся сумовитий чоловічий голос. — Сьогодні тут, завтра там. Куди треба доправити вантаж.

— Так наче «Корделія-2» хоч коли-небудь перевозила вантажі! — тихо пирхнула Ліна. — Суходільні пацюки! Та коли потепліє, ми з тобою, Йоганнесе, й справді могли би податися кудись на «Корделії»! На вихідні. Я б залюбки.

— А що, це можливо? — спантеличено перепитав хлопчик. — Вона ще й плаває?

Ліна сердито штурхнула приятеля в руку.

— А ти що думав? — вигукнула дівчинка. — Томас, ще як був малим хлопчиком, постійно роз’їжджав на ній зі своїм дядечком! По всій Ельбі, до самого моря! І я на ній прокаталася кілька разів. Хоча для плавання у відкритому морі «Корделія-2», звісно, не годиться.

— Ого! — тихо вигукнув Йоганнес і підвівся, аби ще раз краще роздивитися суденце. Вікна були добре затемнені. Адже ніхто не мав запідозрити, що там, усередині, сидять Брітта з Томасом і пригощаються шампаном. — От було би круто!