Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Вони допомогли мені в боротьбі за батьківщину і рідний край, — сказав Вітіко, — і я теж допомагатиму їм, де тільки зможу.

— Я знаю це, знаю, — мовила Вентіла, — і нехай те, чого ти бажаєш, справдиться.

— Я молюся Богові, щоб справдилось, — сказав Вітіко.

Тільки-но він проказав ці слова, як відчинилися двері й зайшов священик. Він мав приязне обличчя, сині очі й сиве волосся.

— Дозвольте мені, жінки, зайти цієї пори до вас у кімнату, — промовив він. — Лютгарт прийшла до мене й повідомила, що приїхав Вітіко, і мої очі вже не хотіли чекати довше, щоб побачити його.

Вітіко підвівся, підійшов до священика й привітався:

— Отче Бенно, я шанобливо вітаю вас!

— Вітаю тебе, мій сину! — мовив священик, кладучи руку на тім’я Вітіко й цілуючи його в чоло.

— Ми радіємо, що ви прийшли цієї пори, — всміхнулася Вентіла. — Ви завжди казали, що належите до нас, а отже, ви тепер справді належите до нас, і для нас завжди велика честь, коли ви заходитиме до нашої світлиці.

— Сідайте, вельмишановний отче, — запросила тітонька.

— Сину мій, Вітіко, сиди й далі коло матері, — мовив священик, — а я знайду собі місце.

Священик сів на стілець, а Вітіко знову сів поряд із матір’ю.

— Тепер він повернувся, покинувши нас п’ять років тому, — мовила Вентіла.

— Та він покидав цей дім ще раніше, коли став служкою в єпископа Пассауського, — додала тітонька.

— Єпископ виявився лагідним паном, — розповідала Вентіла, — і часто дозволяв Вітіко приїздити до нас і до вельмишановного отця Бенно, що привів його до єпископа, і часто лишатися в нас надовго, тож для мене він поїхав геть тільки тоді, як подався в Богемію.

— Я щодня бачила його тут, коли він виростав, — говорила тітонька, — а коли він пішов у Пассау, цей дім став завеликий для мене.

— Таж так, діти йдуть від матері, щоб будувати власне життя, — проказав Бенно.

— Я можу вже тільки молитися за нього, — мовила тітонька.

— Та ти й раніше молилася, — сказала Вентіла.

— Ми молилися за нього, — розповідала тітонька, — молилися за всіх наших родичів, і за інших людей, і за тих людей, яких ніхто не згадував у молитвах.