Розділ «Як розмовляти з дівчатами на вечірках[1]»

Я пішов далі з колою в руці.

Будинок був більшим, ніж здавалося зовні, просторішим і складнішим, ніж стандартний триповерховий будинок, який я уявляв. У кімнатах була напівтемрява, я взагалі сумніваюся, чи в будинку були лампи більше ніж на 40 ват. І в кожній кімнаті, в яку я заходив, були люди, наскільки я пам’ятаю — лише дівчата. На другий поверх я не пішов.

В оранжереї була лише одна дівчина. Її волосся було прекрасним, білим, довгим і прямим. Вона сиділа за скляним столиком, склавши руки в замок і вдивлялася в сутінки. Здавалося, їй сумно.

— Ти не проти, якщо я тут присяду? — запитав я, вказуючи чашкою на місце поруч.

Дівчина похитала головою і знизала плечима, показуючи, що їй байдуже. Я сів.

Вік пройшов повз двері оранжереї. Він розмовляв зі Стеллою, але глянув на мене.

Я сидів за столом, водночас засоромлений і сповнений надій. Вік зімітував рукою розмову. Говори. Правильно.

— Ти звідси? — запитав я дівчину.

Вона похитала головою. На ній був декольтований сріблястий топ, і я намагався не витріщатися на її принадні форми.

Я запитав:

— Як тебе звуть? Я Енн.

— Вейнина Вейн, — чи щось схоже на це промовила вона. — Я друга.

— Ти ба. Дивне ім’я.

Вона глянула на мене своїми великими ясними очима.

— Це означає, що моя прародителька також була Вейн. І я зобов’язана звітувати перед нею. Я не можу народжувати.

— Он воно що. Але для цього все одно ще зарано, ні?

Вона розчепила руки, піднесла їх над столом і розчепірила пальці.

— Бачиш?

Мізинець її лівої руки був кривим і роздвоювався на кінці. Невеличкий дефект.

— Коли мене закінчили, потрібно було прийняти рішення: буде мене збережено чи знищено. Мені пощастило. Зараз я подорожую, тоді як мої досконаліші сестри перебувають вдома в гомеостазі. Скоро я маю повернутися до Вейн і розповісти їй про все, що я бачила. Всі мої враження від вашого місця.