Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

— А сама вона точно не сказала?

— Та ми, пане, й не розмовляли. Мало не бігцем бігли підземним ходом.

— Яким підземним ходом?

— Та через поховальну яму.

— Так це що, там теж є підземний хід?

— Тепер уже нема, добродію.

— Скажи, а в турків достатньо припасів?

— Іноді приженуть по десять-двадцять підвід борошна та по отарі овець. Бог їх знає, де добувають. А рису не мають уже давно.

— Значить, вони ще не голодують?

— Поки що ні.

— Що ти ще про них знаєш?

— Тільки те, що вони ведуть підкоп з боку Кірайсеке.

— До фортеці?

— Напевно ж. Лагумджі працюють.

— А чому ти раніше не приходив? Ти мусив би доповісти про підвезення хмизу.

— Не міг пройти. Перед воротами поставили найсильніших яничарів. А в мене не було яничарського одягу. Якби я тільки спробував пройти, одразу б схопили.

— Що ж, тепер уже лишайся у фортеці. Йди до пана Гергея Борнемісси, доповіси йому, з якого боку ведуть підкоп. Потім повертайся сюди. Чекай мене коло дверей.

Добо все ще тримав у руці креслення. Він покликав Мекчеї.

— Візьми це креслення,— сказав йому.— На ньому позначені підземні ходи. А я й підозри не мав, що є на світі таке креслення. Негайно поклич мулярів і накажи замурувати всі проходи, які ще позалишалися незакладеними. Насамперед накажи закидати підземний хід біля поховальної ями.

Він дав іще кілька доручень обом зброєносцям, потім попросив налити в кадіб два відра води, помився і, переодягнувшись, начепив навіть поножі. І так ліг на лавицю, вкриту ведмежою шкурою.