Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

Бей мав веселу вдачу. Любив добре поїсти й випити. До речі, щоразу, вступаючи на угорську землю, турки швидко забували, що пророк Мохамед забороняє пити.

— Якийсь солдат каже, що має для тебе таємне повідомлення. Ти вислухаєш його? — спитав один ага.

— Хай приходить,— весело відповів бей.

Вперед виступив низенький силяхтар з хитрими лисячими очима. Одежа на ньому була обшарпана. Тюрбан не більший за носовичок.

— Дозволь твоєму вірному слузі доповісти про італійців,— заявив він.

— Я слухаю тебе,— відповів бей.

— Ці італійці вже давно викликають у мене, праху твоїх ніг, підозру. Перша підозра виникла в мене, коли я побачив, що один з них чистив клаптиками паперу шаблі своїх товаришів.

— Ти осел! — махнув рукою бей.— Ти ж знаєш, що вони гяури. Це ми піднімаємо кожний клаптик паперу, думаючи, що якийсь з них виявиться з ім'ям аллаха, але ці свині не знають аллаха, вони темні люди й дурніші від тварин.

Силяхтар стояв і не рухався з місця.

— Вдруге в мене виникла підозра біля храму Софії. Згадай, милостивий бею, як ми зустріли там підводи, навантажені бойовою здобиччю. Одна підвода, перекинувшись, лежала на узбіччі.

— Пам'ятаю.

— Клітка з курчатами розбилась, і курчата порозбігалися. Якась баба скликала їх, викрикуючи: «Полаті, полаті!» Але її не хотіли слухати ні кури, ні курчата. Стара була грекинею. Один турок захотів їй допомогти і закричав: «Гак, гак, гак!» Кури й тут не слухають. Тоді один з італійців — знаєш, той, з дівочим обличчям,— взяв у турка кошик з пшеницею і став кликати: «Пі-пі-пі! Пітє-пі-тє-пітікем!» І всі кури враз збіглися до нього. А він схопив одну курку і став цілувати.

— Ну й що ж тут такого?

— А те, мій пане, що кури й курчата розуміли по-угорському. А той, хто їх скликав, теж, виходить, розуміє.

Бей гмукнув.

— А може, й по-італійському так кличуть курчат? Ти знаєш італійську мову?

— Італійську? Ні.

— Тоді нема чого патякати, верблюде!

Силяхтар відповів на це з покірним поклоном і вів далі:

— А що було, коли під Белградом один наш силяхтар Кереледже поміняв коня? Він мінявся з якимсь селянином і доплатив за коня десять асперів[63]. Але жеребець був такий дикий, що нікого не підпускав до себе. Тоді отой широкоплечий італієць, як барс, скочив на нього і ганяв доти, доки не приборкав. Жеребець ледь з ніг не падав. А звідки в італійського співака така майстерність верхової їзди?