Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

— Замовкни! Гуняді йде![57]

Дитя замовкло. Наші мандрівники поспішили далі.

Ще й північ не настала, коли за одним з поворотів перед ними заблищало море, освітлене місячним сяйвом і, мерехтінням зірок.

Циган знову прислухався.

— Сядемо в човен,— тихо сказав він,— якщо, звичайно, десь роздобудемо його і об'їдемо Єди-кулу. Корчма стоїть по той бік замку.

— Виходить, турки і в Стамбулі п'ють? — запитав Гергей.

— У цій корчмі п'ють і турки,— махнув рукою циган.— Там є окрема кімната, де вони потай випивають.

Шаркезі ходив піщаним берегом, поки не знайшов човна, що був прив'язаний до палі.

Раптом з-за рогу, немов кажан, вискочила жінка в коричневому вбранні й побігла берегом до цигана.

Той здивовано глянув на неї.

— Це ти, Черган?

То була дочка старійшини.

— А де ж Делі? — запитала дівчина, відсапуючись.

Циган показав рукою на Гергея і його товаришів, що стояли напоготові в тіні.

Дівчина обернулась і, схопивши Еву за руку, зашепотіла:

— Вам загрожує небезпека! За вами слідом женуться двадцять сипахів і ага з воронячим обличчям. Ева глянула на Гергея. Вона не розуміла, про що торохтить циганка.

— Тільки-но ви пішли,— вела далі дівчина,— до нас завітав ага. Його солдати обнишпорили весь наш табір. Шаблею били мого батька, примушуючи його сказати, де ви. Навіть у печері шукали вас.

— І ви навели їх на наш слід?

— Ні! Адже й Шаркезі пішов з вами, вже заради нього й то так би не зробили.

— Щиро сказано,— усміхнувся Гергей.— Але ми вже зустрілися з ними.