Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

Почали збиратися в дорогу.

Мекчеї підняв із землі свою шапку і з жалем покрутив її в руці. Шапка була розірвана майже навпіл.

— Та ти не журись! — втішав його Цецеї.— Якби її не розпанахали, зараз не налізла б тобі на перев'язану голову.

Одежа на Мекчеї ще була мокра. Та дарма, сонце і вітер висушать її до вечора.

— Бери двох солдатів,— сказав Добо,— і вони проведуть тебе. Дядечкові Цецеї я теж дам двох.

— А може, ми разом поїдемо? — сказав Мекчеї, звертаючись до подружжя Цецеї.

— Куди? — запитав Цецеї.

— У Дебрецен.

— Поїдемо.

— Тоді нам вистачить і трьох солдатів.

— Бери скільки хочеш,— люб'язно відповів Добо.

Поки подружжя збиралося, Добо й Мекчеї ще раз об'їхали те місце, де відбувся бій. Серед убитих, розкинувши руки й ноги у синіх шароварах, лежав величезний турок років тридцяти. Удар прийшовся йому якраз в око.

— Я нібито пригадую його,— сказав Добо.— Здається, ми з ним одного разу вже билися.

Тіла двох угорських воїнів були дуже покалічені. Добо нахилився і накрив хустиною обличчя одного солдата.

Мертвим туркам солдати прокололи животи і вкинули їх у річку Беретьо. А угорцям викопали могилу на березі, у м'якій землі під старою вербою. Поховали їх прямо в одежі. Накрили плащами й закопали. Замість хреста увіткнули схрещені шаблі.

2

На південній околиці Константинополя височить старий замок-фортеця. Його оточували височенні мури, а всередині, немов сім вітряків, стояло сім приземкуватих веж, розташованих приблизно у такому порядку:

З півночі замок омиває Мармурове море, а з інших боків його оточують дерев'яні будинки.

Це знаменитий Єди-кула, інакше кажучи — Семибаштовий замок. Усі сім веж ховають у собі скарби султана.

У двох середніх вежах — коштовності: золото й перли. У вежах, що виходять до моря,— пристрої для облоги, ручна зброя і срібло. У решті — старовинна зброя, древні грамоти і книги.