Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

— Із задоволенням! — відповів Мекчеї.— Я теж попрошу його написати що-небудь і на цій зміїній шаблі.— Змахнувши кривою шаблею, він прив'язав її до пояса поруч із своєю.

— У турецького офіцера не знайшлося дукатів? — запитав Добо своїх солдатів.

— Ми його ще не обшукали.

— То обшукайте.

Солдати хутко притягли убитого турка, тримаючи його просто за ноги, і тут-таки обшукали.

Кишень у червоних оксамитових шароварів не було. Але в поясі знайшовся капшук із золотом і срібними монетами.

— На витрати знадобляться!— зраділо вигукнув Мекчеї.— Солдат завжди знайде, на що витратити.

Ще в турка був золотий ланцюжок і рубінова прикраса на тюрбані. Ланцюжок бей носив на грудях. На ланцюжку висів талісман — накручений на кокосову трісочку аркушик пергаменту.

Мекчеї поклав на долоню коштовності й простягнув їх Цецеї:

— Ну, батьку, щось із цього ви неодмінно маєте взяти собі.

— Сховай, брате,— відмахнувся старий.— Нащо старому квітку до капелюха, йому й будяка вистачить!

— Ланцюжок ми візьмемо для своєї доньки,— втрутилася жінка.— Гарна панянка. Вона живе при королівському дворі.

— Приїздіть, друзі, на весілля! — весело загорлав Цецеї, притупуючи ногою.— Хочу перед смертю душу потішити — натанцюватися.

Мекчеї опустив ланцюжок на долоню його дружини.

— А хто ж її сватає?

— Адам Фюр'єш, лейтенант королеви. Може, ви його знаєте?

Мекчеї, спохмурнівши, замотав головою.

— Славний хлопець,— хвалилася жінка Цецеї.— Сама королева видає заміж мою доньку.

— Дай бог їй щастя,— буркнув Добо.

Турецьку одіж і зброю без прикрас Мекчеї подарував солдатам Добо.