Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

Таке можна уявити собі тільки в якомусь жахливому сні. Ішли люди в білих полотняних сорочках до п'ят. Голови в усіх поголені. У правій руці кожен тримав кончар. Лівою рукою один тримався за пояс другого, щоб не впасти від втрати крові або щоб підтримати товариша, якщо той похитнеться.

Вони теж ішли по обидва боки вулиці. Пісня, схожа на псалом, у їхніх вустах перетворилася на пронизливе завивання.

В кінці кожної строфи пісні при світлі смолоскипів зблискували кончари, і люди торкалися ними своїх виголених голів. Всі обливалася кров'ю. У декого кров текла по носі й вухах, заплямовуючи полотняні сорочки. Смолоскипи сичали, полум'я маяло на вітрі, й іскри дощем падали на скривавлені голови.

У повітрі стояв важкий запах паруючої крові.

Ева закрила очі.

— Страшно!

— Чи я тобі не казав: лишайся вдома. Така подорож не для жінки. Заплющ очі, моя кізонько.

Ева замотала головою і розплющила очі:

— От і навмисне дивитимусь!

І хоча обличчя її зблідло, вона й далі дивилася на криваве богомілля.

Гергей був спокійніший — він з дитинства звик до вигляду крові. Це його не дуже непокоїло. Більше здивувало те, що ці люди добровільно зносять такі тортури, проливають свою кров. І з отакими недолюдами вже понад сто років б'ється угорський народ! Він перевів погляд з кривавої процесії на протилежний бік вулиці.

Дивно, що ми завжди відчуваємо, коли чиїсь очі пильно дивляться на нас.

Гергей глянув туди, звідки були спрямовані на нього очі двох людей.

Один був з вигляду вірменин — той самий адріанопольський ага, солдати якого з легкої руки Гергея злетіли в повітря.

Другим був Юмурджак.

8

Сталося це минулого літа. Якось уранці Майлад повідомив Балінта Терека, що вночі у замок прибули нові в'язні.

— Угорці? — здивовано запитав його Балінт.

— Не знаю. Я тільки чув, як уранці, коли відчинили ворота, брязкотіли ланцюги на подвір'ї. Я ж розрізняю брязкіт ланцюгів кожного бранця. Навіть лежачи в постелі, завжди точно знаю, хто проходить повз мої двері.

— Я теж.