Розділ «ОСТАННІЙ БЕРЕГ»

— До того ж, влітку тут живеться дуже навіть непогано!

— Авжеж. Хоча я не хотів би все своє життя їсти холодну рибу, не знати, як цвіте груша, і ніколи не скуштувати джерельної води.

Після цієї розмови Арен знову повернувся на пліт Стара, де працював, купався і відпочивав з молоддю, а довгими прохолодними вечорами бесідував із Яструбом і ночував просто неба. Так минали дні, наближалося свято Довгого Танцю — середина літа була вже не за горами, а величезні плоти поволі сунули на південь, захоплені могутньою течією Відкритого моря.

ОРМ-ЕМБАР

Коли настала найкоротша ніч у році, аж до ранку палали смолоскипи на плотах, що збилися у велетенське плавуче коло під зоряним небом, і мерехтливі вогні віддзеркалювалися у тихій воді. Діти Відкритого моря танцювали без музичного супроводу, не було чути ані барабанів, ані флейт — лише босі ноги відбивали ритм на міцних колодах і лунали дзвінкі голоси співців, наче жалібні крики чайок над безмежними водними просторами. Ніч була безмісячною, і тіла танцюристів сновигали, наче тіні, у тьмяному світлі зірок і смолоскипів.

Арен танцював разом з усіма, адже Довгий Танець святкують на всіх островах Земномор'я, незважаючи на те, що в цей день кожен народ танцює і співає по-своєму, трохи інакше, ніж інші. Зрештою, з плином ночі дедалі більше танцюристів почало виходити з кола, щоби перепочити і подивитися на інших. А коли голоси співців дещо захрипли, Арен із гуртом найзавзятіших юнаків-танцюристів перебрався на пліт вождя і залишився там, хоча його приятелі рушили танцювати далі.

Яструб сидів перед Храмом Великих, поряд із вождем і трьома його дружинами. Біля входу до храму, поміж різьбленими на одвірку китами, влаштувався співець, і його високий голос не змовкав усю ніч. Він співав, невтомно відбиваючи руками ритм на дерев'яних колодах під ногами.

— Про що він співає? — запитав Арен Яструба, тому що ніяк не міг розібрати слів, які співець занадто розтягував, намагаючись увібгати їх у неквапний, урочистий ритм.

— Про сірих китів, про альбатросів і про шторм... Вони не знають пісень про героїв і прадавніх королів. Вони нічого не чули навіть про Ерет-Акбе. Трохи раніше він співав про Сеґоя, про те, як він створив землю посеред моря. Оце й усе, що вони пам'ятають із наших пісень. А загалом тутешніх співців надихає лише море.

Арен слухав і чув посвист дельфіна, про якого складав пісню співець. Полум'я смолоскипа вихопило із темряви профіль Яструба, темний і твердий, наче вирізьблений з каменю; юнак бачив вологий блиск очей дружин вождя, які пошепки балакали між собою. Він відчував повільне спокійне погойдування плоту на поверхні тихого моря і, заколисаний, поступово поринув у сон.

Прокинувся він раптово — його розбудила тиша, що несподівано залягла навколо. Співець замовк, і не лише на їхньому, а й на решті плотів, дальніх і ближніх, затихли високі голоси, схожі на крики чайок, і вщух святковий гамір.

Арен поглянув через плече на схід, сподіваючись побачити світанок. Але побачив тільки щербатий місяць, який щойно зійшов над обрієм — золотавий серпик серед яскравих літніх зірок.

Потім, подивившись на південь, високо в піднебессі він побачив зірку Гобардон, а під нею — вісім її посестер: руна "Аґнен" яскраво та моторошно сяяла над морем. Обернувшись до Яструба, Арен побачив, що чарівник також стежить за сузір'ям Гобардон — його смагляве обличчя виглядало стривоженим.

— Чому ти перестав співати? — запитав вождь співця. — Сонце ще не зійшло, новий день не почався.

Той, затинаючись, відповів:

— Я не знаю.

— Співай! Довгий Танець іще не скінчився.

— Я не знаю слів, — сказав співець, і голос його забринів, наче від страху. — Я не можу співати. Я забув цю пісню.

— Ну, то заспівай іншу!

— Нема більше пісень. Це кінець! — заволав співець і упав долілиць до ніг вождя. Той здивовано витріщився на нього.