— Але помре. Вона помре!
— Авжеж. Усі живі створіння рано чи пізно помирають, — відказав маг.
Фарбар, здавалося, якийсь час намагався розгадати приховане значення Яструбових слів, а тоді підійшов впритул до мага, схопив його за плече, нахилився до вуха і голосно зашепотів:
— Я знайшов діру у пітьмі. Там, біля неї, стояв Король. Він стежить за нею, він — володар пітьми. У нього в руці був крихітний вогник, свічечка. Він дмухнув — і вона згасла. Знову дмухнув — і вона зайнялася! Зайнялася!
Яструб не пручався. Він просто запитав:
— Де ж ти був, коли бачив усе це?
— У своєму ліжку.
— Спав?
— Ні.
— Ти побував за Стіною?
— Ні, — відповів фарбар, скривившись так, наче йому раптом стало дуже незатишно. Він відпустив мага і відсахнувся від нього. — Ні, я... Я не знаю, де це було... Але я можу знайти це місце... Хоч і не знаю де.
— Саме про це я й хотів би дізнатися, — пояснив Яструб.
— Я можу допомогти тобі.
— Як?
— У тебе є човен. Ти приплив сюди і збираєшся плисти далі. Рушите на захід? Якраз туди вам і треба. Там починається стежка, якою Він приходить у наш світ. Приходить, тому що Він — живий, а не дух чи примара, які перебираються через Стіну на цей бік. Ні, у Нього є живе тіло! Невмируща плоть! Я сам бачив, як у темряві від Його подиху коливається полум'я свічки. Я бачив це на власні очі! — Обличчя фарбаря змінилося: у золотавому промінні вечірнього сонця воно здавалося диким і майже прекрасним. — Я знаю, що Він переміг смерть, адже колись я також був магом! І ти також це знаєш, і збираєшся піти туди... Тож візьми мене із собою.
Вечірнє світло осяяло і Яструбове обличчя, проте він навіть бровою не повів.
— Так, я справді хочу дістатися туди, — сказав він сухо.
— Дозволь мені піти з вами!
Яструб коротко кивнув.
— Якщо будеш на місці, коли ми відпливатимемо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Останній Берег» автора Урсула Кребер Ле Ґуїн на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОСТАННІЙ БЕРЕГ“ на сторінці 40. Приємного читання.