Розділ «ГРОБНИЦІ АТУАНУ»

Яструб замовк, втупивши погляд у тіні на стіні.

— Невже наші люди не зауважили, що ти прибув із Заходу? Адже у тебе темна шкіра та й вимова чужинська...

— Та ні, обдурити людей зовсім нескладно, — промовив маг трохи розгублено. — Якщо вмієш напускати ману і плести чари, то ніхто, крім іншого чарівника, не зможе тебе викрити. А тут, у Каргаді, немає жодного чаклуна... А взагалі це досить дивна річ! Адже ти сама багато років тому прогнала геть усіх чарівників і заборонила мистецтво магії, а тепер не наважуєшся у це повірити.

— Мене не вчили вірити у такі речі. Це суперечить ученню Жриць Богокороля. Проте зараз я розумію, що лише магія привела тебе до Гробниць і допомогла відкрити двері Невільницького входу.

— Не лише магія, а й слушна порада. Гадаю, що ми частіше, ніж ви, звертаємося за порадою до книг. А ти взагалі вмієш читати?

— Ні. Це чорне ремесло...

— Але корисне, — сказав Яструб. — Ті невдахи, котрі побували тут раніше, залишили плутані описи Гробниць, а також поради тим, хто зуміє скористатися Великим Закляттям Одкровення. Усе це було в книзі, яка зберігається у скарбниці принцеси Хавнорської. Вона дозволила мені прочитати її. Отак я й дістався до великої печери...

— До Підмогилля.

— Той, хто описав дорогу туди, гадав, що скарб — саме там, у Підмогиллі. Я теж побував у тій печері, але щось мені підказувало, що святиню заховали ретельніше, у закутках Лабіринту. Я знав, де розташовані двері до Лабіринту, а коли уздрів тебе, то пішов слідом, сподіваючись причаїтися у темряві тунелів і віднайти реліквію. Звісно, я схибив. Безіменні вже тримали мене в лабетах і затуманили мій розум. Тож я ставав дедалі слабшим і дурнішим. Їм не можна коритися, треба чинити опір, зберігаючи силу духу та ясність думки. Але тут, де їхня сила нездоланна, це надто важко зробити. Вони хоч і не боги, Тенар, проте дужчі за будь-кого з людей...

Сказавши це, Яструб надовго замовк.

— А що ще ти знайшов у скринях? — зрештою, спитала Арха.

— Різний мотлох. Золото, самоцвіти, мечі, корони. Нічого, що було би вартим людського життя. А як ти стала жрицею Гробниць?

— Коли помирає Єдина Жриця, по всьому Атуану починають шукати дівчинку, котра народилася в ніч смерті Архи. І таку дівчинку завжди знаходять, бо вона — перероджена Жриця. Коли дитині виповнюється п'ять літ, її забирають до Гробниць, а в шість років — віддають Силам Темряви, і ті поглинають її душу. Відтоді душа жриці належить Безіменним. Так само, як вона належала їм ще з часів створення світу... Тому жриця і не має імені.

— І ти віриш у все це?

— Я завжди вірила.

— А тепер продовжуєш вірити?

Дівчина не відповіла нічого.

— Розкажи мені... — після тривалого мовчання промовила вона. — Розкажи мені про драконів, які живуть на Заході.

— Тенар, що ти робитимеш? Адже ми не можемо сидіти тут і чекати, коли згасне свічка і все знову порине у темряву!

— Я не знаю, що робити. Я боюся, — сидячи на кам'яній скрині, дівчина випросталася, зціпила кулаки і голосно, як від болю, крикнула: — Я боюся пітьми!