Розділ «ГРОБНИЦІ АТУАНУ»

— Нести його до Кайданної темниці? — запитав Манан, коли вони підійшли до тунелю перед залізними дверима. І тільки тепер Арха задумалася: куди ж запроторити бранця? Вона розгубилася.

— Ні, не туди! — зупинила вона Манана. А сама мало не зомліла, згадавши задимлену яскиню, нестерпний сморід і німих в'язнів із безтямними очима. Крім того, до темниці завжди могла навідатися Косіль. — Він залишиться у Лабіринті, щоби магічна сила не повернулася до нього. Але де саме нам його покинути?

— Може, в Карбованій Залі, повелителько? Там є двері й міцний засув... Звісно, якщо цього досить, щоби його зупинити...

— Тут, у підземеллі, він безсилий. Гаразд, неси його туди!

І Манан поволік бранця назад — добрий шмат уже пройденого шляху старому довелося подолати ще раз. Але він був занадто зморений, щоби ремствувати... Коли вони нарешті ввійшли до Карбованої Зали, Арха скинула з себе довгий вовняний плащ і розстелила його на брудній підлозі.

— Клади його на плащ, — наказала вона.

Манан ошелешено витріщився на неї і пробелькотів:

— Повелителько...

— Манане, цей чоловік потрібен мені живим. А так він помре від холоду... Поглянь, як він тремтить!

— Він споганить твоє вбрання! Цьому блюзнірові не можна навіть торкатися до шат Єдиної Жриці! — промовив Манан, скривившись, наче від болю.

— Що ж, тоді мені доведеться спалити цей плащ... Ну ж бо, годі скиглити, Манане!

Стражник не мав що відповісти і покірно поклав бранця на розстелений плащ. Чаклун лежав тихо, як сама смерть. Лише на шиї у нього кволо пульсувала жилка, а тілом іноді пробігали судоми.

— Не завадило би його закувати, — запропонував Манан.

— Невже ти так його боїшся? — пирхнула Арха.

Одначе, коли Манан показав на вмурований у стіну залізний гак, до якого можна було прикувати бранця, вона дозволила йому сходити в Кайданну темницю і принести звідти ланцюг і сталевий обідець. Манан, уголос повторюючи вказівки Архи, рушив тунелем. Звісно, він уже не раз бував у Карбованій Залі, але ще ніколи не блукав підземеллям сам-один!

При тьмяному світлі ліхтаря Арсі здалося, що зображення на всіх чотирьох стінах Карбованої Зали почали рухатися — незграбні людські постаті з пониклими крилами звивалися та кружляли у химерному танці.

Арха стала навколішки і влила ще кілька крапель води у рот мага. Він закашлявся, і руки його кволо потяглися до баклаги. Арха ще раз дала йому напитися. Бранець лежав горілиць, його спітніле обличчя було брудне і закривавлене. Несподівано він промимрив кілька слів незнайомою мовою.

Нарешті повернувся Манан і приніс шматок ланцюга та залізний обруч, яким одразу ж обперезав в'язня, з'єднавши кінці обода важенною колодкою.

— Не дуже щільно, може вислизнути, — бурчав старий, припинаючи ланцюг до вмурованого у стіну кільця.

— Та ні! Ось, поглянь, — Арха, вже не лякаючись чаклуна, показала, що її долоня не пролазить між обручем та ребрами прикутого бранця. — Хіба що схудне після кількох днів голоду...