Розділ «Філіп К. Дік. Ошуканець»

Він зробив крок до Нельсона.

— Не підходь до мене! — гаркнув Нельсон.

— Та послухай же! Пам’ятаєш наш другий курс? Ти пам’ятаєш ту дівчину? Як же ж її звали…

Він потер лоба.

— Ну ту, чорняву. Ту саму, з якою ми познайомились, коли були у Теда.

— Замовкни! — Нельсон несамовито замахав пістолетом. — Я не хочу більше слухати. Це ти вбив Олгема. Ти… машина.

Олгем глянув на Нельсона.

— Ти помиляєшся. Я не знаю, що сталося, але жодний робот ніколи до мене не наближався. Тут щось не те. Може, той корабель розбився? — Він повернувся до Пітерса. — Я — Олгем. Я це знаю. Ніякої заміни не було. Я такий самий, яким був завжди. — Він ухопився за себе, обмацуючи руками все тіло. — Можна знайти спосіб це підтвердити. Поверніть мене на Землю. Рентгеноскопічний аналіз, неврологічне обстеження тощо переконають вас. Або, можливо, нам пощастить відшукати розбитий корабель.

Пітерс і Нельсон мовчали.

— Я — Олгем, — знову повторив він. — Я знаю, що я — це я. Але я не можу це довести.

— Робот, — провадив Пітерс, — не знає, що він не є справжній Спенс Олгем. Він мав стати не тільки тілом, а й розумом Олгема. В нього запроваджено систему штучної пам’яті, штучних спогадів. Він виглядає як Олгем, має його пам’ять, думки і захоплення, виконує його роботу. Але є одна різниця. Всередині робота — уранова бомба, яка готова вибухнути від парольної фрази.

Пітерс посунувся трохи вбік.

— Це єдина різниця. Ось чому ми веземо вас на Місяць. Вас розберуть і демонтують бомбу. Можливо, вона вибухне, але це вже не матиме значення, аби не на Землі.

Олгем повільно сів.

— Скоро будемо на місці, — сказав Нельсон.

Як тільки корабель поволі торкнувся поверхні, Олгем відкинувся на сидінні, думки роїлися в його голові. Під ним була наче порита віспою поверхня Місяця, безкраїй простір руїн. Що він міг подіяти? Що б могло його врятувати?

— Увага, — сказав Пітерс.

«Через кілька хвилин я буду мертвий», — подумав Олгем. Унизу він розгледів маленьку цятку, схожу на якусь споруду. Всередині були люди, — саперна спецкоманда, що чекала на нього, щоб рознести на шматки. Вони розчикрижать його, відірвуть руки і ноги, розпанахають шматок за шматком. Вони здивуються, коли не знайдуть ніякої бомби; тоді повірять, але вже буде пізно.

Олгем огледів невелику кабіну. Нельсон, як і раніше, тримав пістолет. Ніяких шансів не було. Єдиний вихід — це якось дістатись до лікаря і пройти обстеження. Мері могла б йому допомогти. Він напружив мозок, думки змінювали одна одну. Часу лишалось обмаль, лише кілька хвилин. Якби можливо було зв’язатись з нею, якимось чином передати їй кілька слів…

— Обережніше, — сказав Пітерс.