Розділ «Філіп К. Дік. Ошуканець»

— Поговорити зі мною? Про що?

— Я тут, щоб заарештувати вас як шпигуна інопланетян. Ось чому я спозаранку тут. Нельсоне! Хапайте його…

Дуло пістолета притиснулось до грудей. Руки Нельсона тремтіли. Обличчя Олгема сполотніло. Він набрав повні груди повітря і видихнув.

— Будемо кінчати його зараз? — прошепотів він Пітерсу. — Треба вбити його негайно. Чекати не можна.

Олгем витріщився на свого друга. Він відкрив рота, щоб щось сказати, але не міг вимовити жодного слова. Обидва чоловіки вп’ялись у нього невблаганним і переляканим поглядом. У Олгема в голові запаморочилось. Вона боліла і йшла обертом.

— Я не розумію, — прошепотів він.

У цей час модуль відірвався від землі і, розтинаючи простір, знявся у безмежжя. Внизу під ними віддалявся, дедалі зменшуючись, проектний комплекс. Олгем закрив рот.

— Ми можемо трохи зачекати, — відповів Пітерс. — Спочатку я хочу поставити йому кілька запитань.

Олгем розгублено дивився поперед себе, модуль мчав, вихопившися в космос.

— Арешт здійснили успішно, — сказав Пітерс, звертаючись до відеоекрана. На екрані з’явилось обличчя шефа служби безпеки. — Тепер усім нам полегшає на душі.

— Були ускладнення?

— Ніяких. Він сів у модуль, нічого не підозрюючи. Здається, моя присутність не насторожила його.

— Де ви тепер?

— Виходимо за межі системи захисту. Рухаємось із максимальною швидкістю. Можете вважати, що критичний момент вже минув. Я радий, що двигуни відриву спрацювали непогано. Якби тоді сталась затримка…

— Покажіть його, — попросив шеф служби безпеки. Він пильно глянув на Олгема, що сидів склавши руки на колінах і приголомшено дивився поперед себе.

— Так, це він.

Ще якийсь час він дивився на Олгема. Той сидів мовчки. Зрештою шеф кивнув Пітерсові.

— Ну, гаразд. Досить. — Його обличчя ледь зморщилося від огиди. — Я побачив усе, що хотів. Ви зробили надзвичайно важливу справу. Вас відзначать винагородами.

— Це не обов’язково, — сказав Пітерс.

— Чи є небезпека? Яка вірогідність того, що…?