Розділ «Протистояння Книга III»

Вони йшли мовчки, замислившись над його словами.

— Ми змінюємося? — тихо спитав Стю.

— Так, — відказав Ґлен. — Думаю, змінюємося.

— Ми вже й схудли, — сказав Ральф. — Як на вас, хлопці, гляну, то зразу видно. Та й у мене пивне пузо було будь здоров. А тепер гляну вниз — і носаки черевиків бачу. Та й узагалі бачу всі свої ноги!

— Щодо стану свідомості… — раптом сказав Ларрі. Коли всі на нього подивилися, він дещо знітився, але продовжив: — У мене це відчуття приблизно з тиждень, і я його не розумів. Може, зараз зрозумію. Мене ковбасить. Ніби я викурив півкосяка дійсно динамітної трави чи трохи кокаїну нюхнув. Але такої дезорієнтації, як від наркотиків, нема. Після такого зазвичай відчуваєш, що нормальне мислення щось не дуже вдається. А в мене зараз голова дуже ясна, ясніша, ніж будь-коли. А все одно ковбасить, — Ларрі засміявся. — Мабуть, це просто від голоду.

— І від голоду теж, — погодився Ґлен, — але не лише.

— А я весь час їсти хочу, — зізнався Ральф, — але воно мене якось не дуже турбує. Мені добре.

— І мені, — сказав Стю. — Фізично я так гарно багато років не почувався.

— Коли ви скидаєте баласт зі свого судна, ви ж і прибираєте все те лайно, яке у вас усередині плавало, — пояснив Ґлен. — Добавки. Домішки. Звичайно, від цього добре! Така клізма для всього тіла й духу.

— Ти так цікаво думку висловлюєш, лисику.

— Може, не надто елегантно, зате точно.

Ральф спитав:

— А з ним це нам допоможе?

— Ну, — сказав Ґлен, — це для того робиться. У цьому я практично не сумніваюсь. Але тут просто треба почекати — і побачимо, правда?

Вони пішли далі. Коджак вискочив із кущів і якийсь час ішов з ними, цокочучи кігтями по асфальту траси US 70. Ларрі простягнув руку й скуйовдив йому шерсть.

— Коджаку, старий! — сказав він. — А ти знаєш, що ти — батарейка? Здоровенний такий акумулятор «делко» з гарантією на все життя?

Коджак, як видавалося, не знав цього й не переймався, але помахав хвостом, показуючи, що він на боці Ларрі.

——

Тієї ночі вони стали приблизно в п’ятнадцяти милях[179] на захід він Сеґо, і, враховуючи те, про що йшлося вдень, від часу виходу з Боулдера їм уперше не було чого їсти. Ґлен заварив останню розчинну каву з торбинки, і вони поділили кухоль на всіх, відпиваючи по черзі. Останні десять миль вони пройшли, не побачивши жодної машини.

Наступного ранку, 22-го числа, вони натрапили на перекинутий «форд»-універсал, де було чотири трупи, двоє з них — малі діти. У машині були коробки із зоологічним печивом і великий пакет зачерствілих картопляних чипсів. Печиво було в кращому стані. Його поділили на п’ятьох.