Розділ «Протистояння Книга III»

Усе почало трохи сипатися. Флеґґові це не подобалося.

От, приміром, Лодер. Був Лодер.

Працював він ідеально — просто як заводна іграшка, з тих, у яких ключик стирчить. Іди сюди. Іди туди. Зроби це. Зроби те. Але динамітна бомба взяла тільки двох — і весь план, і всі старання зійшли на пси через ту чорнопику бабу, яка надумала повернутись. А потім… коли Гарольда позбулися… він мало не вбив Надін! Від цієї думки Флеґґ і досі відчував шалений гнів і здивування. А ця дурна пизда так і стояла там з відкритим ротом, чекала, поки знову стрельне, наче й хотіла, щоб її вбили. І чим це все мало б скінчитися, коли б Надін померла?

Хто, коли не його син?

Кріль був готовий. Він зняв його з рожна і поклав на олов’яну тарілку.

— Ну що, морпіхи недороблені — жерти подано!

Від цього він широко заусміхався. Чи служив він коли-небудь у морській піхоті? Певно, що так. Якщо точніше, то на Перріс-Айленді[160]. Там був хлопчик, дефективний, звали його Бу Дінквей. Вони…

Що?

Флеґґ насупився над тарілкою. Чи то вони забили старого Бу палицями, обмотаними ганчір’ям? Чи задушили якось? Щось наче він пам’ятає про бензин. Але що?

У раптовому нападі гніву він мало не кинув щойно приготоване м’ясо у вогонь. Ну мусить це він пам’ятати, хай йому грець!

— Жуйте, свині, — прошепотів він, але цього разу спогад зринув лише на мить і розтанув.

Він втрачає себе. Колись він міг згадати і шістдесяті, і сімдесяті, і вісімдесяті, як людина, яка дивиться вниз на гвинтові сходи, що ведуть до якоїсь темної кімнати. Тепер він чітко пам’ятав лише події від часу супергрипу. Поза тим залишався тільки туман, який подекуди злегка здіймався, показуючи мимохідь якийсь загадковий спогад (того-таки Бу Дінквея, наприклад… якщо такий взагалі був) — а потім знов опускався.

Найдавніший спогад, якого він певний, — це те, як він ішов на південь трасою US 51, прямуючи до Маунтін-Сіті й дому Кіта Брейдентона.

Як народився. Народився заново.

Він уже не був, правдиво кажучи, людиною, якщо колись нею і був. Він став немов цибулина, з якої облазить шар за шаром, тільки то немов людські атрибути з нього сходили: організоване мислення, пам’ять, може, навіть свобода волі… якщо вона колись у нього була.

Він почав їсти кролика.

Колись він був абсолютно певний того, що в разі, якщо все почне валитися, він устигне швидко зникнути. Але не тепер. То його місце, то його час, і його протистояння відбудеться тут. Немає значення, що він поки не здатний виявити третього шпигуна, немає значення, що Гарольд у самому кінці вийшов з-під контролю і здійснив колосально нахабну спробу вбити його суджену наречену, матір його сина.

Десь цей дивний Чувак-Сміттєбак лазить пустелею, винюхує зброю, яка назавжди зітре з лиця землі це джерело тривог і небезпек — Вільну зону. Його Око не могло йти за Чуваком-Сміттєбаком, і Флеґґ вважав, що той по-своєму химерніший навіть за нього: шукач, який винюхує кордит, напалм і гелігніт із точністю смертоносного радара.

За місяць чи менше злетять літаки Національної гвардії з повним комплектом ракет «сорокопуд» під крилами. І коли він буде певен, що наречена зачала, вони втечуть на схід.

Він мрійливо дивився на баскетбольний м’яч місяця і всміхався.