Розділ «Протистояння Книга III»

Пістолет вистрілив.

Гарольд стрибнув.

Розділ 65

На північ від Лас-Веґаса лежить Емігрантська долина, і тієї ночі в цьому дикому місці можна було помітити маленький вогник. Коло нього сидів Рендалл Флеґґ і похмуро смажив тушку маленького кролика. Він рівномірно обертав її на саморобному рожні, дивився, як м’ясо шипить і бризкає жиром у вогонь. Віяв легкий вітерець, несучи в пустелю апетитний запах, і прийшли вовки. Вони сиділи двома виступами вище від його багаття і вили на майже повний місяць та на запах смаженого м’яса. Час від часу він кидав на них погляд, і кілька вовків починали бійку, кусаючи, завдаючи ударів потужними задніми лапами, аж доки слабші тікали. Тоді решта починали вити знову — їхні морди дивилися на роздутий червонястий місяць.

Але тепер він уже втратив інтерес до вовків.

Він був у джинсах і поношених чоботях, у куртці з овечої шкіри з двома значками на нагрудних кишенях: смайл і «ЯК ТАМ ВАША СВИНИНКА?» Цієї ночі вітер судомно смикав його комір.

Йому не подобалося те, що відбувалося.

У вітрі були погані прикмети, лихі знамення, немов кажани, лопотіли на темному горищі покинутого сараю. Стара померла — і спочатку він подумав, що це добре. Попри все, він боявся старої. Вона померла, він сказав Дейні Юрґенс, що вона померла в комі… але чи це правда? Він уже не був особливо певен цього.

Чи говорила вона перед смертю? А коли говорила, то що сказала?

Що вони задумали?

Він розвинув у собі своєрідне третє око. То було як уміння літати — він це мав і прийняв, але так і не розумів до кінця. Він міг його відсилати, бачити… майже завжди. Проте інколи око загадковим чином сліпло. Він зміг зазирнути в кімнату, де помирала стара, бачив їх навколо — пір’я в них ще було трохи обсмалене після маленького сюрпризу від Гарольда з Надін… але раптом видіння розтануло — і він знов опинився в пустелі, у власному спальнику, і бачив тільки Кассіопею в її зоряному кріслі-гойдалці. І голос усередині його промовив: «Вона померла. Вони чекали, доки вона заговорить, а вона так і не заговорила».

Проте він уже не довіряв цьому голосу.

Зі шпигунами справи виходили доволі неприємним чином.

Суддя — йому відстрелили голову.

Ця дівка, яка вирвалася від нього в останню секунду. І вона ж знала, прокляття! Вона знала!

Він раптом кинув лютий погляд на вовків — і півдюжини їх кинулися битися, їхнє гортанне гарчання лунало в тиші, немов звук тканини, що рветься.

Він знав усі її секрети, окрім… третього. Хто ж цей третій? Він відсилав своє Око знов і знов, а воно показувало йому лише загадкове, ідіотське обличчя місяця. ЖИТ-ТЯ, а це пишеться «місяць».

Хто ж той третій?

Як же ця дівка змогла втекти від нього? Вона його захопила абсолютно зненацька — у нього тільки клапоть блузки в руках лишився. Він знав про її ніж — це взагалі елементарно, — але не про цей раптовий стрибок на скло. І те, як холоднокровно вона покінчила з життям, ні секунди не вагаючись. Кілька секунд — і все.

Його думки ганялися одна за одною, мов тхори в темряві.