Розділ «Протистояння Книга III»

Лівою рукою вона ввімкнула воду.

— Та хвилинку ж, чорт, мені погано!

Але хвилинку вони чекати не стали. Хтось шарахнув у двері ногою, і вони здригнулися. Дейна заклацнула свій ніж. Він смертельною стрілою лежав уздовж руки. З відчайдушною швидкістю вона накинула блузку й застібнула рукави. Умила рот. Спустила воду в унітазі.

Знов удар у двері. Дейна повернула ручку — і вони всі ввалились у ванну: Ллойд із дикими очима, Дженні, яка опустила пістолет за спинами Кена Демотта й Козирного Туза.

— Я блювала, — холодно пояснила Дейна. — Що, шкодуєте, що не бачили?

Ллойд схопив її за плече й кинув у спальню.

— Треба було тобі шию зламати, пизда!

— Що, хазяїна слухаємося? — вона застібала блузку, міряючи їх палючим поглядом. — Він ваш бог собачий, так? Цілуйте його в сраку і кланяйтеся йому.

— Ти краще помовч, — буркнув Вітні. — Собі ж гірше зробиш.

Вона подивилася на Дженні, ніяк не розуміючи, як ця дівчинка з веселою лайкою і щирою усмішкою могла перетворитися на таку нічну істоту з порожнім обличчям.

— Ви що, не бачите, що він хоче все почати заново? — відчайдушно спитала їх Дейна. — Убивства, розстріли… епідемії?

— Він — найбільший і найсильніший, — якось дивно-ласкаво промовив Вітні.

— Він вас зітре з лиця землі.

— Годі балачок, — сказав Ллойд. — Ходімо.

Вони спробували взяти її під руки, але вона відступила, обхопивши себе руками, і похитала головою.

— Я так піду, — сказала Дейна.

——

Казино було покинуте, якщо не рахувати кількох людей, що з гвинтівками стояли й сиділи під дверима. Здавалося, вони всі знайшли щось цікаве на стінах, на стелі, на порожніх гральних столах, коли приїхав ліфт із групою Ллойда, яка оточувала Дейну.

Її провели до воріт у кінці ряду віконець каси. Ллойд відімкнув їх маленьким ключиком, і всі увійшли. Дейну швидко прогнали крізь місце, схоже на банк: там стояли лічильні машини, кошики, повні паперових стрічок, банки гумок і скріпок. Монітори, зараз сірі й порожні. Висунуті шухляди, де була готівка. З деяких на плитку повивалювалися гроші. Здебільшого купюри по п’ятдесят і сто доларів.

У глибині цієї касової зони Вітні відімкнув ще одні двері, і Дейна опинилась у вистеленому килимами коридорі порожньої приймальні. Місце було оздоблене зі смаком. Білий стіл вільної форми для секретарки, яка мала гарний смак і загинула кілька місяців тому, відкашлюючи велетенські зелені згустки слизу. На стіні картина — здається, репродукція Клее. Пухнастий килим теплого світло-коричневого кольору. Передпокій влади.