Розділ «Протистояння Книга III»

— На підлогу. На підлогу цілком нормально. Нам слід поговорити, і говорити правду. Той, хто лукавить, у кріслі сидить — тож обійдемося без них. Сядемо, як друзі коло багаття. Сідай, дівчинко.

Його очі просто іскрилися притлумленою веселістю, і здавалося, його боки ось-ось затрусяться від сміху. Він сів по-турецьки і питально поглянув на неї, немов кажучи: «Ти ж не дозволиш мені одному сидіти на підлозі цього безглуздого кабінету, правда?»

На мить замислившись, Дейна сіла. Так само схрестила ноги й звільна поклала руки на коліна. Вага ножа, причепленого до руки, її заспокоювала.

— Тебе прислали сюди як шпигунку в мій край, люба, — промовив він. — Чи правильно я окреслюю ситуацію?

— Так, — заперечувати сенсу не було.

— І тобі відомо, що зазвичай роблять зі шпигунами під час війни?

— Так.

Він засяяв, як сонце.

— То хіба не щастя, що ми з вами не в стані війни?

Вона в цілковитому подиві подивилася на нього.

— Але ж ми не воюємо, ти ж знаєш, — спокійно й відверто мовив він.

— Але… ви… — тисяча думок вихором закрутилися в її голові. Індіан-Спрінгс. «Сорокопуди». Чувак-Сміттєбак зі своїм дефоліантом і «вогневозами». Те, що відбувалося в розмовах, коли згадували цього чоловіка — чи пак істоту. І цей юрист, Ерік Стреллертон. Який блукає пустелею Мохаве з випаленим мозком.

Він тільки подивився на нього.

— Чи ми напали на вашу так звану Вільну зону? Чи хоча б якусь спробу воєнних дій учинили?

— Ні… але…

— А ви на нас нападали?

— Ні, звичайно!

— Ні. І в нас немає планів у цьому напрямку. Ось поглянь!

Він раптом підняв праву руку і склав пальці в трубочку. Крізь неї Дейні було видно пустелю за великим вікном.

— Велика західна пустеля! — вигукнув він. — Велика заїбиста Невада! Аризона! Нью-Мексико! Каліфорнія! Трохи моїх людей розкидано в штаті Вашингтон, навколо Сіетла, в ореґонському Портленді. По жменьці — в Айдахо і Нью-Мексико. Ми занадто розкидані, щоб рік чи два навіть думати про перепис населення. Ми значно вразливіші за вашу Зону. Вільна зона — це щось на зразок високоорганізованого мурашника чи комуни. А ми — лише конфедерація, а я — її номінальний голова. Нам обом знайдеться місце. І для нас обох буде місце і в 2190 році. Якщо новонароджені виживуть, про що ми дізнаємося не раніше ніж за п’ять місяців. Якщо вони будуть жити — людство житиме далі, хай ще наші діди мали за що тут битися і що ділити. Чи їхні діди. Але, Боже мій, за що битися нам?