Розділ «Протистояння Книга III»

— Сюрприз? А я дізнаюся, який?

— Аякже.

— А коли? — очі в Тома зблиснули.

— Днів за два.

— Том Каллен не зможе чекати сюрпризу аж два дні, Боже, ні…

— Томові Каллену доведеться, — всміхнувся Стю. — За годину повернусь. А ти просто будь готовий іти.

— Ну… добре.

Проте Стю зміг знайти саме те, чого шукав, аж години за півтори. Том ще дві-три години діймав його, розпитуючи, що ж то за сюрприз. Стю мовчав, і коли їм настав час лягати спати, Том уже про це забув.

Коли вони лежали в темряві, Стю сказав:

— Ну, зараз ти, напевне, шкодуєш, що ми не лишилися в Ґранд-Джанкшені, чи як?

— Боже, ні, — сонно відповів Том. — Я хочу в мій будиночок якомога швидше. Тільки сподіваюся, що ми більше з дороги в сніг не звалимося. Том Каллен ледь не задихнувся!

— Ми просто поїдемо повільніше і постараємося обережно, — сказав Стю, не уточнюючи, що в разі падіння з ними може статися… якщо поблизу не буде теплої ночівлі.

— А ти як гадаєш, коли ми приїдемо, Стю?

— Та, старий, ще якийсь час їхатимемо. Але ми наближаємось. А зараз нам, певне, найкраще буде добре поспати, еге ж?

— Та отож.

Стю вимкнув світло.

Уночі йому наснилося, що після пологів загинула і Френні, і її страшна дитина-вовк. Немов з далекої далини почувся голос Джорджа Річардсона: «Це грип. Дітей більше не буде, бо грип. Вагітність — це смерть, через грип. Курка в кожній каструлі і вовк у кожній утробі. Через грип. Нам усім кінець. Людству кінець. Через грип».

І звідкілясь зблизька виттям пролунав сміх темного чоловіка.

——

Перед Святвечором вони вирушили в подорож, яка мала протривати майже до Нового року. На снігу утворився міцний наст. Вітер носив хмари крижаних кришталиків над пухкими ялинкоподібними заметами, крізь які легко проїжджав «джон дір». Від сліпучого снігу вони вдягли сонячні окуляри.