Розділ без назви (1)

— І так, і ні: так само, як і з тобою. Хоча, правду кажучи, я тебе уявляв зовсім по-іншому. Як таку блондинку-валькірію з картини Френка Фразетти[70], може, з парочкою 45-каліберних пістолетів на поясі. Але в кожному разі радий знайомству.

Він простяг руку, і Френні, заскочено всміхаючись, її потисла.

— Боюся, я геть не уявляю, про що ти говориш.

— Сідай-но на бордюрчик, розкажу.

Френні сіла. Примарний вітерець прокотився вулицею, женучи перед собою папірці й ворушачи листя в’язів перед будинком суду в трьох кварталах від них.

— У мене є дещо для Гарольда Лодера, — сказав він. — Але це має бути сюрприз, так що якщо побачиш його раніше — мовчок і теде.

— Добре, домовилися, — сказала Френні, ще дужче заінтригована.

Ларрі підняв свою зброю — і то виявилася зовсім не зброя, а довгошия пляшка вина. Він розвернув її під кутом, так що можна було прочитати напис на етикетці: «Бордо» вгорі, а нижче дата — 1947 рік.

— Найкраще з витриманого бордо цього століття, — оголосив Ларрі. — Ну принаймні так казав мій старий друг. Руді його звали. Прийми й упокой Господи його душу.

— Але 1947 рік… це ж сорок три роки тому. Воно… цей саме… не зіпсувалося?

— Руді казав, що гарне бордо не псується. Хай там як, а я його від самого Огайо віз. Коли вже це вино погане, то це погане вино здалеку.

— І це для Гарольда?

— Це і ще отаких купа, — він витяг щось із кишені куртки і дав їй. Френні не треба було читати напис, щоб зрозуміти, що то за штука. Вона розреготалася.

— Батончик «Пейдей»! — вигукнула вона. — Гарольдів улюблений… але як ти здогадався?

— То ціла історія.

— Так розкажи!

— Розкажу. Жив собі колись такий Ларрі Андервуд, і приїхав він із Каліфорнії до Нью-Йорка навідати свою любу матусю. Це була не єдина причина його приїзду, але решта були дещо неприємніші, то хай буде красива і шляхетна причина, гаразд?

— Чом би й ні? — погодилася Френні.

— І дивіться, якась зла чаклунка чи то якісь довбодятли з Пентагону напустили на країну велику чуму, і не встигнеш сказати: «Ось прийшов Капітан Трипс» — як майже всі у Нью-Йорку померли. І матуся Ларрі теж.

— Співчуваю. Мої тато з мамою теж.