Розділ «Чужинець на чужій землі»

Через якийсь час вона перервала поцілунок, але так і залишилася в його руках, буркочучи:

— Бене, любий, ти брав уроки. Треба ж таке!

— Я? Я був повністю вірний тобі — по-своєму.

— Так само, як і я тобі... Це найкращий спосіб. Я не скаржуся... Просто думаю, що Дорказ допомогла тобі практикуватись у поцілунках.

— Трохи так, можливо. Проноза.

— О так, — і я завжди була пронозою. Група може почекати, поки ти поцілуєш мене ще раз. Я спробую бути Дорказ.

— Будь собою.

— Добре, буду собою. Та Майк говорить, що Дорказ цілується досконаліше — «ґрокає поцілунок більше», ніж будь-хто інший.

— Досить базікати.

Вона замовкла — ненадовго, а потім зітхнула.

— Група переходу чекає, ось чому я йду. І сяю, мов світлячок. Подбай про нього, Доун.

— Подбаю.

— Краще поцілуй його просто зараз — і ти зрозумієш, про що я кажу!

— Я це й збираюся зробити.

— Бувайте, любі! Бене, будь хорошим хлопчиком і роби те, що тобі скаже Доун, — і вона неспішно вийшла.

Доун піднялася, стала навпроти нього і підняла руки.

Брови Джубала поповзли угору.

— Припускаю, що зараз ти збираєшся розказати мені, що в той момент здав назад.

— Гм, ні, не зовсім. Назвемо це осічкою. Чесно кажучи, я можу розповісти про це небагато. Я «мав справу з неминучим».

Джубал кивнув.