Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Він би залишився у будь-якому разі. Добраніч, дітки, — вона, не поспішаючи, пішла.

— Хіба вона не мила?

— Звісно. Попри те що спочатку збила мене з пантелику.

— Я ґрокаю. Але знаю, що це не через її татуювання — чи змій. Вона спантеличила мене; вона збиває з пантелику всіх, тому що Патті ніколи не вагається: вона просто автоматично завжди робить правильні речі. Вона дуже схожа на Майка. Пат досягла найбільшого успіху з усіх нас й повинна бути верховною жрицею. Проте не приймає цього тому, що через татуювання їй було б важко виконувати свої обов'язки. Щонайменше вони відволікали б увагу — а Пат не хоче їх зводити.

— Хіба можливо звести таку кількість татуювань? Хіба що зняти з неї шкіру. Це б її вбило.

— Зовсім ні, любий. Майк може звести їх повністю, не залишивши ані сліду — і навіть не зробивши їй боляче. Повір мені, любий, — він зумів би. Але він ґрокає, що вона вважає, що ці татуювання належать не їй: вона просто їхній хранитель. А він ґрокає її рішення. Присядьмо. Доун прийде з вечерею для нас трьох за хвилину; я мушу поїсти, поки я тут, — бо не матиму такої змоги аж до завтра. Поганенький розклад як на позаштатну управительку вічності... Не знаю, чи ми сьогодні ще побачимось: так сталося, що ти приїхав у дуже насичений день. Розкажи мені, що думаєш про те, що побачив? Доун казала, що ти бачив ще й зовнішню службу.

— Так.

— І?

— Майк, — повільно промовив Кекстон, — без сумніву, досягнув успіху. Гадаю, тепер він міг би навіть продавати черевики зміям.

— Впевнена, що він зміг би... Але ніколи не став би — тому що це було б неправильно, адже насправді вони їм не потрібні. Що сталося, Бене? Я ґрокаю, що тебе щось непокоїть.

— Ні, — відповів він. — Нічого такого, щоб я міг би висловити. О, я не дуже розбираюся в церквах... Але я зовсім не проти них — і точно не проти цієї. Гадаю, що я просто ще не ґрокнув.

— Я запитаю тебе знову, за тиждень чи два. Не варто поспішати.

— Через тиждень мене тут не буде.

— У тебе є кілька колонок у запасі.

І це було не питання.

— Три свіжих. Проте мені не слід залишатися тут так довго.

— Я думала, ти залишишся... Ну що ж, передзвониш потім, пізніше, розповіси мені свої враження — можливо, з приводу Церкви. Тоді, напевне, ти ґрокнеш залишитися тут на більш тривалий час.

— Не думаю.

— Чекай на повноту. Тобі відомо, що це не церква?

— Ну, Патті говорила щось таке.