Розділ «Чужинець на чужій землі»

Кількома хвилинами пізніше, вже поголений і свіжий після душу, він зазирнув у Сокровенний Храм і, не знайшовши там своїх трусів, вирішив, що хтось — можливо, Патті — помітив їх і повісив біля вхідних дверей, де, очевидно, кожен тримав одяг, потрібний для виходу в світ... Вилаявся й сам над собою посміявся за ту сполоханість старої діви, коли розмірковував, чи знімати їх, чи ні. Вони були йому потрібні тут, у Гнізді, десь так само, як друга голова.

Подумавши, він зрозумів, що в нього не було навіть найменших симптомів похмілля, хоча й пригадував, що випив з Доун більше, ніж кілька склянок. І не сп'янів — хоча пам'ятав, що точно випив більше, ніж зазвичай собі дозволяв. Він раніше ніколи не міг поглинати випивку без наслідків — так, як Джубал.

Здавалося, що на Доун спиртне взагалі не впливає, — саме тому він, напевно, й перевищив свою звичну норму. Доун... Що за краля, ну що за краля! Вона аніскілечки не розізлилася, коли він, хвилюючись, випадково назвав її Джилл, — натомість виглядала дуже задоволеною.

У великій кімнаті нікого не було. Бену стало цікаво знати — котра ж зараз година? Не те щоб це його дійсно цікавило — просто шлунок говорив йому, що час сніданку вже давно минув. Він пішов на кухню, щоб глянути, що там можна було знайти.

Коли він зайшов, чоловік, що був там, підняв на нього очі.

— Бене!

— Треба ж таке! Привіт, Дюку!

Дюк міцно його обійняв і поплескав по спині.

— Бене, ти — світло моїх очей! Чорт забирай, як же я радий тебе бачити! Ти є Бог. Як тобі приготувати яйця?

— Ти є Бог. Ти готуєш?

— Лише коли не можу знайти когось іншого, хто приготує щось для мене, — як ось зараз. Найчастіше готує Тоні. Час від часу ми всі це робимо. Навіть Майк, якщо тільки Тоні його не спіймає й не вижене — бо Майк і тут винятковий: він найгірший у світі кухар, — Дюк продовжував розбивати яйця в тарілку.

Бен приєднався до нього.

— На, ось тобі тости і кава. Тут десь є вустерський соус?

— У Паті є. Ось, — додав Дюк, — я заглядав до тебе з півгодини тому, але ти все ще хропів. Я був зайнятий, — і в тебе також були справи, від самого приїзду аж дотепер.

— Чим ти тут займаєшся, Дюку? Окрім того, що готуєш, — якщо не можеш цього уникнути?

— Ну, я диякон... І колись стану жерцем. Не те щоб це мало значення, але я — повільний. Вивчаю марсіанську... Тут кожен це робить. А ще я — майстер, так само як і в Джубала.

— Знадобиться ціла бригада, щоб підтримувати місце такого розміру.

— Бене, тебе б здивувало, якби ти дізнався, як мало для цього потрібно. Я маю стежити за водогоном — але якось згодом тобі слід ознайомитись з унікальним способом Майка лагодити забитий туалет. Мені не часто доводиться гратися в сантехніка, бо, окрім водогону, майже вся техніка в цій будівлі — ось тут, на кухні... Вона не така нафарширована усілякими пристроями, як Джубалова.

— У мене склалося таке враження, що у вас в храмі є дуже складні пристрої.

— Тричі «ха». Ніякої техніки. Пристрій для керування світлом — ось і все, плюс кілька простіших. Фактично, — Дюк посміхнувся, — один з моїх найважливіших обов'язків — це не обов'язок узагалі. Я пожежний інспектор.