Розділ «Чужинець на чужій землі»

Перші кандидати рушили вперед, щоб зайти у Сад.

Прийшла Патті, яка поплескала Бена по плечу.

— Бене, я повернулася. Ходімо, любий.

Кекстон був проти — він хотів залишитися тут і насолоджуватися прекрасним видовищем Джилл. Але ні, він хотів більшого: приєднатися до процесії і піти туди, де була вона. Проте він зрозумів, що підводиться і йде разом з Патрицією. Бен озирнувся і побачив Майка, який обіймав і цілував першу жінку в черзі... Розвернувся вслід за Патрицією, щоб вийти, і вже не бачив, як мантія кандидатки зникла, коли Майк її поцілував, — а також і того, що відбулося відразу ж після того, як Джилл поцілувала першого чоловіка-кандидата на підвищення до Восьмого Кола. Його мантія теж зникла.

— Ми маємо довго кружляти «навколо», — пояснювала Патті, — щоб дати їм час очиститися й вступити у Храм Восьмого Кола. О, втручання їм би не зашкодило, — проте це згаяло б час Майка, який слід буде витратити на те, щоб знову повернути їм настрій. А він і так важко працює.

— Куди ми зараз йдемо?

— Забрати Солоденьку булочку, а потім — назад до Гнізда. Хіба що ти захочеш взяти участь в ініціації до Восьмого Кола. Ти можеш, тобі це відомо, — оскільки ти у Дев'ятому Колі. Але ти ще не вивчив марсіанську, тому ця церемонія Здаватиметься тобі незрозумілою.

— Що ж... Я б хотів побачити Джилл. Коли вона звільниться?

— О, вона просила передати тобі, що збирається піднятися нагору, щоб зустрітися з тобою. Сюди, донизу, Бене.

Двері відчинилися, і він зрозумів, що вони зайшли у сад, який він вже бачив. Змія так само обвивалася довкола гілки; коли вони зайшли, вона підняла голову.

— Ось ти де, люба! — сказала Патриція до неї. — Гарна мамина дівчинка, правда ж? — вона обережно зняла боа і опустила змію в кошик, починаючи з хвоста. — Дюк зніс її донизу, але я мала влаштувати її на дереві та звеліти їй залишатися там і не повзати. Ти щасливчик, Бене; служба переходу з Сьомого у Восьме Коло трапляється дуже рідко: Майкл не проводить її, доки не збереться достатня кількість кандидатів, готових створювати та підтримувати настрій. Хоча зазвичай ми відправляємо людей із Сокровенного кола, щоб вони допомагали новачкам — кандидатам ззовні.

Бен ніс Солоденьку булочку для Патті, аж доки вони не дісталися верхнього поверху. Тут він зрозумів, що змія довжиною в чотирнадцять футів досить-таки важка; кошик скріплювали сталеві скоби, які точно не були зайвими. Щойно Бен з Патті піднялися, вона зупинилася:

— Постав її сюди, Бене, — Пат зняла мантію. — Це нагорода для Солоденької булочки за те, що вона була гарною дівчинкою: вона чекає обіймів від мами. У мене скоро починаються заняття, тож я пройду решту шляху з нею й дозволю залишатися на мені аж до останньої секунди. Не годиться розчаровувати змію — вони зовсім як діти. Змії не можуть ґрокати з усією повнотою, — за винятком того, як Солоденька булочка ґрокає маму... І, звісно ж, Майка.

Вони пройшли десь п'ятдесят ярдів до входу у Гніздо, де біля дверей Патриція дозволила Бену зняти з неї сандалі після того, як він сам роззувся. Його цікавило, як вона може утримувати рівновагу з такою важкою ношею. А ще він помітив, що Пат в якийсь момент позбулася своїх панчіх чи шкарпеток — без сумніву тоді, коли виходила, щоб влаштувати появу Солоденької булочки на сцені.

Разом вони зайшли всередину, Пат вже була одягнена лише у велику змію. Бен знову роздягся до трусів, зупинився, розмірковуючи над тим, щоб зняти й їх. Він бачив достатньо, щоб бути впевненим, що одяг — будь-який одяг — всередині Гнізда, згідно з його простими звичаями, був так само не потрібний, як підбиті гвіздками черевики — у дансингу. М'яке застереження на виході; той факт, що в Гнізді, схожому на лоно, зовсім не було вікон; комфорт; відсутність вбрання на Патриції — та ще те, що вона запропонувала (проте не наполягала), що він може зробити так само, — все це разом означало звичну для цієї родини оголеність вдома. Оголеність, звичну для людей, які щонайменше були його умовними «водними братами», — попри те що він навіть ніколи не бачив більшості з них.

Окрім Патриції, чию поведінку він оцінював з урахуванням припущення, що у татуйованої леді можуть бути досить-таки дивні уявлення про одяг, Бен мав й інші підтвердження своєї версії. Коли вони заходили до вітальні, то пройшли повз чоловіка, що йшов в інший бік, до ванних та «маленьких гніздечок», — і на ньому було ще менше, ніж на Патті зі змією та безліччю малюнків. Він привітався з ними фразою «Ти є Бог» і пішов далі, — ймовірно, так само звичний до оголеності, як і Патриція. Але, нагадав собі Бен, цей брат, здається, не був здивований й тим, що сам Бен залишався вдягненим.

У вітальні було ще дещо: тіло, яке лежало долілиць на дивані в іншому боці кімнати. Це була жінка. І, як здалося Бену, — хоча він і не хотів витріщатися — вона теж була гола.

Бен Кекстон вважав себе витонченою людиною в таких справах. Плавання без купального костюму було для нього простим і зрозумілим. Він знав, що безліч родин дуже буденно ставляться до оголеності у власному домі, — і це були дуже різні родини. Хоча його самого й не виховували у таких традиціях. Він навіть одного разу дозволив дівчині запросити себе на нудистський пляж — і це не надто його стурбувало, особливо коли минули перші п'яти хвилин чи щось близько того. Він просто подумав — навіщо докладати таких зусиль заради сумнівного задоволення наткнутися на отруйну рослину, подряпатися і обгоріти на сонці? Саме через все це він потім і пролежав у ліжку весь день.

Проте зараз Бен зрозумів, що вагається, — нерішучий, нездатний обрати між звичайною пристойністю та бажанням зняти свій умовний фіговий листочок... Тим більше залишалась вірогідною можливість того (а так і станеться, думав він), що, коли він роздягнеться, туди тут же увійдуть одягнені незнайомці, які так і не знімуть свого вбрання, — і саме він почуватиметься неймовірним дурнем! Прокляття, він може навіть почервоніти!

— Що зробив би ти, Джубале? — вимагав відповіді Бен.