— Достатньо тепло, щоб поплавати, якщо ми захочемо... Це справжнє індіанське літо. Секунду — я увімкну світло.
— Не переймайся, — відповів Майк. — Я понесу тацю, я бачу, — вони всі знали, що він міг бачити майже у цілковитій темряві. Джубал говорив, що його винятковий нічний зір, який, можливо, був наслідком тих умов, в яких він виріс, — і Майк ґрокнув, що це була правда. Але він також ґрокнув й те, що у цьому було дещо більше; це прийомні батьки навчили його бачити.
Ніч була незвично тепла. Йому було б комфортно навіть роздягнутому на вершині гори Еверест, — проте Майк знав, що його водні брати дуже чутливі до змін температури та тиску; він завжди був уважним до їхніх слабкостей, відтоді як про них дізнався. Проте він з нетерпінням очікував снігу — щоб самому побачити ті крихітні кристалики води життя, кожна з яких, як він читав, є унікальною і неповторною; і пройтися босоніж; і викачатися в снігу.
У той момент він був задоволений незвично теплою осінньою ніччю — та ще більше радів компанії водного брата.
— Добре, неси тацю. Я увімкну лише підводні вогні. Цього вистачить, щоб поїсти.
— Добре, — Майкові подобалося світло, що підіймалося з-під води; це було божественно, прекрасно, навіть попри те, що він міг обійтися і без цього.
Вони розташувалися біля басейну, потім лягли горілиць на траву і дивилися на зірки.
— Майку, там Марс. Це Марс, чи ні? Чи це Антарес?
— Це Марс.
— Майку? Що вони роблять на Марсі?
Він довго вагався; питання було надто об'ємним, щоб пояснити його бідною англійською.
— На боці до горизонту — Південній півкулі — зараз весна; навчають рослин рости.
— «Навчають рости»?
Він ледь помітно вагався.
— Ларрі навчає рослини рости кожного дня. Я йому допомагав. Але мій народ, — марсіани, я маю на увазі (зараз я ґрокаю, що ви мій народ), — навчає рослини по-іншому. На другій півкулі стає все холодніше, і тих личинок, які пережили літо, забирають у гнізда для прискорення та подальшого розвитку, — він думав. — Що ж до людей, яких ми лишили на екваторі, коли я прибув сюди, то один з них відділився від тіла, а інші сумують.
— Так, я чула про це у новинах.
Майк цього у новинах не чув; він про це не знав, аж доки його не запитали.
— Їм не потрібно сумувати. Містер Букер Т. В. Джонс, спеціаліст по харчуванню першого класу не сумує; Старійшини вшанували його.
— Ти знав його?
— Так. У нього було власне обличчя, темне і прекрасне. Але він сумував за домом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чужинець на чужій землі» автора Гайнлайн Р. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чужинець на чужій землі“ на сторінці 237. Приємного читання.