Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Гм... Прокляття, Джубале, — я думаю, що міг.

— Більше ніж впевнений, що зміг би. Тому що наш — інколи гідний поваги — Генеральний Секретар не більший шукач грошей, аніж ти. Його задоволення — це політична влада, барабан, звуків якого я не чую. Якби я гарантував Дугласу (о, ввічливо, звичайно, — навіть у злодіїв є свій етикет), що майно Сміта продовжуватиме зміцнювати його правління, тоді мені б дали спокій, і я міг би робити все, що хотів би, з прибутком і зробив би своє опікунство легальним.

Джубал здригнувся.

— Я думав, що мусив так вчинити — просто щоб захистити Майка від стерв'ятників, які кружляють навколо нього; проте мене охопила паніка. Капітане, ти, очевидно, не знаєш, до якої міри нав'язливим буває велике багатство. Це не товстий гаманець і час на те, щоб його витратити. Його власник розуміє, що весь час, — куди б він не йшов, — його, як жебраки у Бомбеї, зусібіч оточують наполегливі прохачі, і кожен вимагає вкласти чи віддати частину його багатства. Він стає підозріливим до чесної дружби — бо насправді йому рідко пропонують саме її. Ті, хто може бути його друзями, надто перебірливі, щоб штовхатися з жебраками, і надто горді, щоб ризикувати, що їх вважатимуть одними з них.

— Гірше те, що його життя та життя його родини завжди у небезпеці. Капітане, вашим донькам колись погрожували — чи, може, викрадали їх?

— Що? Святий Боже, сподіваюся, що ні!

— Якби ви володіли таким же багатством, як Майк, то мали б охороняти тих дівчат і вдень і вночі — і навіть тоді ви б не могли розслабитися, тому що ніколи б не знали напевно, що їхніх охоронців не підкупили. Перегляньте записи про останню сотню викрадень у цій країні і зверніть увагу, у скількох з них замішані довірені працівники... А ще — на те, як мало жертв змогли врятуватись. Потім запитайте себе: чи варта будь-яка розкіш, яку багатство здатне купити, — того, що гарненькі шийки ваших доньок завжди будуть у петлі?

Ван Тромп здавався замисленим.

— Ні. Гадаю, що іпотека на будинок підходить мені більше. Ті дівчата — все, що в мене є, Джубале.

— Амінь. Мене жахала така перспектива. Для мене багатство позбавлене чарівливості. Я лише хочу жити власним, лінивим, марним життям, спати у своєму ліжку — і щоб мене ніхто не турбував! Я уявив, що мене змусять прожити останні з відведених мені років, сидячи в офісі, забарикадувавшись від жебраків і працюючи весь день як повірений Майка.

І тоді мене осяяла ця думка. Дуглас уже і так живе за такими барикадами — і вже має відповідний персонал. Оскільки я був змушений віддати владу тих грошей Дугласу лише задля гарантії того, що Майк і надалі лишатиметься здоровим та вільним, — то чому б, заплативши жебраку, не віддати йому ще й увесь головний біль? Я не боюся, що Дуглас почне обкрадати Майка: лише нікчеми і другосортні політики голодні до грошей, а Дуглас — попри усі його недоліки — не нікчема. Досить хмуритися, Бене, — і сподіваймося, що він ніколи не скине цей тягар на тебе.

Тож я перекинув весь тягар на Дугласа і зараз можу повернутися у свій сад. Але, як я вже сказав, гроші — це відносно просто; і колись я це зрозумів. Мене непокоїли «Рішення Ларкін».

Кекстон промовив:

— Я думав, ти втратив весь свій розум, Джубале. Через оті дурниці дозволити їм віддати «почесті» Майку, як монарху... І справді почесті! Заради Бога, Джубале, — тобі слід було просто надати йому усі права, титул та долю, якщо така є, згідно з тією безглуздою теорією Ларкін. Ти ж знаєш, що Дуглас цього хотів, — Джилл тобі казала.

— Бене, хлопчику, — м'яко сказав Джубал, — як для репортера, ти працелюбний та інколи гарно пишеш.

— Оце так дякую, мій фане!

— Проте твої стратегічні ідеї — неандертальські.

Кекстон зітхнув.

— Мені стало краще, Джубале. Я вже було подумав, що у твоєму-то віці ти поступово стаєш сентиментальним.

— Коли це станеться, будь ласка, пристріліть мене. Капітане, скількох ви залишили на Марсі?