Розділ «Чужинець на чужій землі»

Махмуд продовжив:

— Бене, на Марсі вдосталь місця для людської колонізації... І, наскільки мені вдалося з'ясувати, марсіани у це не втручатимуться. Вони не заперечували, коли ми сказали, що хочемо залишити колонію. Так само вони й не були задоволені. Навіть не зацікавлені. Ми хоч зараз можемо встановити свій прапор та заявити про екстериторіальні права. Але наш статус більше схожий на мурашине місто під склом, які ми інколи бачимо у школах. Я ніколи не міг цього ґрокнути.

Джубал кивнув.

— Точно. Я теж. Цього ранку я не мав найменшого уявлення про справжню ситуацію... За винятком того, що уряд непокоїться щодо отримання від Майка так званих «прав Ларкін». Про все інше я не знав. Тож припускаю, що уряд цього так само не знав, тому сміливо йшов напролом.

— «Сміливість, завжди сміливість» — найгучніший принцип стратегії. У практичній медицині я вивчив, що коли ти несеш найбільші втрати, то приходить час, коли ти мусиш стати впевненим. Згідно з цим законом, коли твій випадок здається безнадійним, ти мусиш вразити присяжних невимушеною впевненістю.

Джубал посміхнувся.

— Колись, коли ще вчився у старшій школі, я переміг у дебатах про субсидії на перевезення вантажів, процитувавши нищівний аргумент з документів Британської Колоніальної Судноплавної Ради. Опоненти нічого не змогли мені на це відповісти... Тому, що не існувало ніякої «Британської Колоніальної Судноплавної Ради». Я вигадав її: повністю вигадав.

Цього ранку я був так само безсоромним. Правління хотіло Майкові «права Ларкін» і марно боялося, що ми могли укласти угоду з Кангом чи з кимось іще. Тож я використав їхню жадібність та хвилювання, щоб витиснути з них остаточну логічну абсурдність їхньої неймовірної юридичної теорії, — публічне підтвердження у безпомилковому дипломатичному протоколі, — що Майк був правителем, рівним самій Федерації, і з ним слід поводитися відповідно! — Джубал здавався самовдоволеним.

— Таким чином, — сухо сказав Бен, — виштовхуючи себе у добре відомий струмок без весла.

— Бене, Бене, — з докором сказав Джубал. — Неправильна метафора. Не каное. Тигр. Або трон. Проте, згідно з їх логікою, вони публічно коронували Майка. Потрібно звернути увагу на те, що, попри давній афоризм про незручні голови та корони, безпечніше бути публічно королем, аніж претендентом на корону у вигнанні. Король зазвичай може відректися від влади, щоб зберегти голову; претендент може відмовитися від своїх прав; але від цього безпечніше його шиї не стане. Насправді це залишить його беззахисним перед ворогами. Ні, Бене: Канг бачив, що становище Майка значно укріпилося кількома акордами музики та старим простирадлом, — навіть якщо ти цього не помітив, — і Кангу це зовсім не сподобалося.

Але я діяв через необхідність, і у мене не було вибору. Тому, якщо зараз становище Майка й покращилося, воно все ще нелегке. У той час Майк був визнаним правителем Марса — згідно з юридичною вигадкою прецеденту Ларкін... І, так, він був наділений повноваженнями видавати концесії, права на торгівлю, анклави ad nauseam[50]. Він має робити це сам... І, таким чином, опинитися під тиском, навіть гіршим, аніж ті слуги великого багатства, — до якого він також взагалі не готовий. Чи муситиме він відректися від титулу та передати свої права Ларкін тим двадцяти чотирьом людям, які зараз на Марсі, — тобто Дугласу?

Джубал здавався засмученим.

— Мені однаково сильно не подобаються такі альтернативи, оскільки кожна з них заснована на ганебній вірі в те, що «Рішення Ларкін» можна використовувати для заселеної планети. Джентльмени, я ніколи не бачив жодного марсіанина, — і я не маю наміру стати їхнім захисником; проте я не можу дозволити своєму клієнту потрапити у пастку такого фарсу. «Рішення Ларкін» мають втратити чинність, і «права», пов'язані з ними — також. Через повагу до мешканців планети Марс. І, поки справа все ще у наших руках, — без надання можливості керувати цим Вищому Суду.

Джубал по-дитячому посміхнувся.

— Тож я звернувся до Вищого Суду за рішенням, яке б анулювало прецедент Ларкін; процитував міфічну «Британську Колоніальну Судноплавну Раду». Я загнався, щоб створити нову юридичну теорію. Майку надали почесті монарха; це факт, і світ це бачив. Але почесті монарха можуть бути виявлені лише монарху... Або представнику монарха, його наміснику чи послу. Тож я заявив, що Майк — не стереотипний монарх, згідно з неприйнятним, дурним людським прецедентом, а насправді посол великої марсіанської нації!

Джубал зітхнув:

— Чистий блеф... І я марно боявся, що мене попросять довести свої вимоги. Проте я зміцнив свій обман надією і твердим переконанням в тому, що інші — Дуглас, а особливо Канг, — не будуть так впевнені у фактах, як я. Проте я наважився ризикнути, — тому, що ви троє сиділи поряд з нами і були водними побратимами Майка. Якщо ви троє сиділи поруч і не спростували мою брехню, тоді Майка мусили сприйняти як марсіанського посла, — і «рішення Ларкін» стали не актуальними.

— Дуже на це сподіваюся, — розсудливо сказав капітан ван Тромп, — та я не сприймаю твої твердження як брехню, Джубале; я сприймаю їх за чисту правду.

— Що? Але я був впевнений, що ні. Я вигадував, імпровізував.

— Немає значення, натхнення це чи дедукція: я думаю, що ти казав правду.