Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Шкодую, — переконливо сказав Махмуд, — тому що знаю, що це — гріх.

— Тоді не підколюйте його, Свен, — безцеремонно сказав Джубал. — Якщо Стінкі отримає більше користі від своїх гріхів, шкодуючи про них, — це його власна справа. Мій відшкодувальник не витримав перевантаження під час обвалу ринку в 29-му, — а я потім не повернув йому його місце, і це — моя справа. Кожному своє. Як щодо їжі, Стінкі? Анна, напевно, поклала шинку в один із тих кошиків, і там ще мають бути інші нечисті речі, які неможливо чітко розпізнати. Мені перевірити їх усі?

Махмуд похитав головою.

— Я не дотримуюся традицій, Джубале. Ті закони написані дуже давно, задля потреб тих часів. Тепер все інакше.

Джубал несподівано спохмурнів:

— Так. Але хіба це на краще? Не зважайте: це також мине, не залишивши по собі і шматочка баранини. Їж, що забажаєш, мій брате: Господь пробачить потребу.

— Дякую. Але, правду кажучи, я рідко їм посеред дня.

— Краще поїж — інакше прописаний етанол зробить дещо більше, аніж просто розслабить тебе. Крім того, ці діти, які на мене працюють, іноді неправильно вимовляють слова... Але готують вони всі неперевершено.

Міріам підійшла до Джубала ззаду — з тацею, на якій стояли чотири склянки: коли Джубал цього потребував, його накази виконувалися негайно.

— Бос, — перебила вона, — я це чула. Можна у письмовій формі?

— Що? — Він обернувся і витріщився на неї. — Нишпорка! Ти залишаєшся після уроків і пишеш тисячу разів: «Я не сунутиму носа в приватні розмови». Залишаєшся, аж доки не закінчиш.

— Так, бос. Це для вас, капітане... І для вас, докторе Нельсон... А це — ваше, докторе Махмуд. Ви казали — з водою?

— Так, Міріам. Дякую.

— Звичайний сервіс Джубала — неспокійний, але швидкий. Це твоє, бос.

— Ти додала сюди води!

— Наказ Анни. Вона сказала, що ти надто втомлений, щоб пити це з льодом.

Джубал здавався стражденним.

— Ви бачите, з чим мені доводиться жити, джентльмени? Не слід було нам давати їм владу. Міріам, напиши оту «тисячу разів» санскритом.

— Так, бос. Як тільки я знайду час, щоб його вивчити. — Вона поляскала його по голові. — Продовжуй у тому ж дусі, й отримаєш свій шестипенсовик, милий; ти на це заслужив. Ми всі тобою пишаємося.

— Повертайся у кухню, жінко. Зачекай-но: у всіх інших налито? Де склянка Бена? Де Бен?