Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Так. Але зараз вона під покровом.

— Так, звісно. Я висловлю їй всю свою повагу, коли вона не буде виконувати професійні обов'язки.

Гаршоу представив його іншим трьом. Джилл здивувала його тим, що, звертаючись до нього, використала форму почесного звертання до водного брата, вимовляючи її десь  на три октави вище, ніж сказав би будь-який дорослий Марсіанин, але з чистими гортанними, без акценту. Це було одне з кількох десятків марсіанських слів, які вона могла вимовити — зі сотень, які починала розуміти, — і яке знала напам'ять, тому що воно використовувалося безліч разів на день: і коли зверталися до неї, і коли зверталася вона.

Очі доктора Махмуда трохи розширилися: можливо, ці люди виявляться врешті-решт не такими вже й необрізаними варварами... І його юний друг дійсно має сильну інтуїцію. Він негайно ж відповів Джилл необхідною формою звертання у відповідь і схилився над її рукою.

Джилл побачила, що Майк, очевидно, був у захваті; вона змогла нечітко, але досить добре вимовити найкоротшу з дев'яти форм, якими водний брат міг відповісти — хоча й не повністю їх ґрокнула і не збиралася пропонувати (англійською) найближчий біологічний відповідник... Принаймні, точно не чоловікові, якого вона щойно зустріла!

Та Махмуд це зрозумів і взяв до уваги символічне, а не (у межах людських сил неможливе) буквальне значення, і відповів належним чином. Проте Джилл вичерпала запас своїх лінгвістичних можливостей; вона не зрозуміла його і не змогла відповісти навіть прозаїчної англійською.

Але до неї прийшло несподіване натхнення. На величезному столі з інтервалами стояли традиційні для людських переговорів глечики з водою, кожен — зі своїм набором склянок. Вона підтягла до себе глечик і наповнену до вінця склянку. Потім поглянула Махмуду у вічі і переконливо сказала:

— Вода. Наше гніздо — твоє, — після чого торкнулася води вустами і подала склянку Махмуду.

Він відповів їй марсіанською; побачив, що вона не зрозуміла, і переклав:

— Хто ділиться водою, той ділиться усім.

Він зробив маленький ковток і почав було протягувати склянку Джилл, але зупинився, глянув на Гаршоу і запропонував склянку йому.

Джубал промовив:

— Я не вмію говорити марсіанською, синку, але дякую за воду. Ніколи не відчувай спраги.

Він зробив маленький ковток, потім випив десь із третину.

— Ох!

Потім передав склянку Бену.

Кекстон подивився на Махмуда і дуже розсудливо сказав:

— Станьмо ближчими. З водою життя ми станемо ближчими, — змочив губи у воді і передав її Дорказ.

Попри все уже зроблене Дорказ вагалася.

— Докторе Махмуд? Ви знаєте, як це важливо для Майка?