Розділ «Чужинець на чужій землі»

Гаршоу впізнав у цьому обличчі Томаса Маккензі, головного продюсера «Нових Світових Мереж», і трохи розслабився:

— Досить добре, Томе. Але я поспішаю, як можу, — тож...

— Ти поспішаєш? Спробуй-но мій 48-годинний робочий день... Я не заберу багато часу. Все ще думаєш, що матимеш щось для нас? Я не заперечую проти дорогого обладнання, встановленого там, у вас: це я потягну. Але бізнес є бізнес — і я повинен платити зарплатню трьом повним командам лише для того, щоб підтримувати твій сигнал. Союзні правила — знаєш, які вони. Я хочу зробити для тебе все, що зможу. У минулому ми використовували безліч твоїх сценаріїв і сподіваємося використати ще більше у майбутньому, але я й гадки не маю, що казатиму нашому інспектору.

Гаршоу пильно глянув на нього:

— Тобі не здається, що висвітлення у пресі, яке ви щойно отримали, більш ніж достатньо, щоб оплатити фрахт?

— Яке ще висвітлення у пресі?

За кілька хвилин Гаршоу вже попрощався і вимкнувся, переконаний у тому, що «Нові Світові Мережі» не побачили нічого з того, що відбувалося довкола його дому. Він відкинув усі уточнювальні питання Маккензі, тому що був песимістично переконаний в тім, що звичайне викладення фактів лише переконає Маккензі у тому, що старий Гаршоу збожеволів. І Джубал не міг би його в цьому звинувачувати.

Натомість вони домовилися, що, коли протягом наступних двадцяти чотирьох годин нічого вартісного не трапиться, «Нові Світові Мережі» можуть перервати зв'язок і забрати свої камери та інше обладнання.

Коли екран згас, Гаршоу наказав:

— Гукни Ларрі. Вручи йому тривожну кнопку — напевне, вона у Анни.

Він зробив ще один дзвінок, а за ним — третій. До того часу, як прийшов Ларрі, Гаршоу був переконаний, що жоден канал не спостерігав за тим, як Спеціальна Служба намагалася захопити його будинок.

Не було необхідності перевіряти, чи відправлені два десятки «відстрочених» повідомлень, які він записав раніше; їхня доставка залежала від того самого сигналу, що й канали новин. А цей сигнал зник.

Коли він відвернувся від телефону, Ларрі запропонував йому портативний радіоприймач «тривожної кнопки».

— Ви це хотіли, Бос?

— Я просто хотів поглумитися з неї — щоб подивитися, чи почне вона глумитися у відповідь. Ларрі, нехай це буде нам уроком: ніколи не довіряти жодному механізму, складнішому за ніж і виделку.

— Добре. Щось іще?

— Ларрі, чи є спосіб перевірити цю штукенцію і подивитися, чи вона правильно працює? Я маю на увазі — без надмірного переполоху у світових мережах?

— Звичайно. Техніки встановили передавач у моїй майстерні, а в ньому є вимикач саме для такої мети. Витягни вимикач, натисни кнопку; загориться світло. Щоб протестувати її, ви просто телефонуєте їм, прямо з передавача, і кажете, що хочете терміновий тест передачі сигналу з камер на монітори.

— Ну, припустімо, цей тест покаже, що зв'язку немає. Якщо проблема полягає саме в цьому, ти можеш виявити, що не так?

— Ну, можливо, — із сумнівом промовив Ларрі, — якщо це буде щось не серйозніше від перерваного зв'язку. Але тут Дюк спец з електроніки; я — більш інтелектуальний тип.