Розділ «Рік перший»

— Тоді йому довелося працювати, щоби нас був дюжина. Тепер нас у Чорній школі знову дванадцять. Тож міг собі дозволити поцьвохкати батогом.

Як мірошниченки бика продавали

Часом Майстер посилав мірошниченків по двоє, по троє на села перевірити на практиці свої знання, здобуті в Чорній школі.

Одного ранку Тонда підійшов до Крабата і сказав:

— Сьогодні ми з Андрушем йдемо до Вітіхенау на товарячий ярмарок. Якщо хочеш, ходи з нами. Майстер згоден.

— З радістю! — вигукнув Крабат. — Хоч якась зміна буде, а то в млині життя таке одноманітне!

Вони прошкували лісом. Був сонячний липневий день. Десь у верхів'ї тріскотіла сойка, вистукував дятел. Малинові кущі гули бджолами й джмелями.

У Тонди й Андруша — радісні обличчя. «Не лишень від гарної погоди», — подумав Крабат. Звичайно, той веселун Андруш завжди в доброму гуморі, але щоби Тонда так задоволено посвистував — він ні разу не чув. А ще він вицьвохкував батогом.

— У тебе такий вигляд, ніби ти вже ведеш його додому! — сказав Тонді Крабат.

— Кого?

— Та бика! Ми ж повинні купити бика у Вітіхенау?

— Навпаки, продати!

— Му-у-у! — враз пролунало за спиною Крабата.

Обернувшись, він побачив на тому самому місці, де стояв Андруш, гладкого рудого бика з лискучою шерстю. Бик дивився на нього цілком дружньо. Крабат протер очі. Раптом і Тонда щез, натомість стояв старенький селянин-лужичанин у постолах, полотняних штанах, жупані, підперезаному очкуром, а в руці — засмальцьований картуз, облямований облізлим хутром.

— Гей! — подивувався Крабат, і тут його хтось поплескав по плечі, сміючись.

Крабат обернувся і знову побачив Андруша.

— Де ти був, Андруше? А де ж бик, якого я щойно бачив?

— Му-у! — заревів Андруш.

— А Тонда?

На очах Крабата селянин ураз перетворився в Тонду.