Розділ «Рік перший»

Крабат ураз прочумався зовсім, прожогом кинувся до вікна, відчинив його. Висунувшись із нього, побачив: перед млином стоїть навантажений фургон, відгорнутий на ньому брезент геть чорний від дощу. Спереду — шестеро запряжених коней, усі вороні. На козлах — візник у плащі з піднятим коміром і в капелюсі, насунутому майже на лоба. Він — увесь у чорному, тільки півняче перо на капелюсі палахкотить то червоним, то білим світлом. Наче вітер його колише: воно то загоряється, то пригасає. Проте світла від нього досить, щоб освітити подвір'я і млин.

Між фургоном і млином снують мірошниченки, вантажать на себе мішки, несуть до млинової зали й відразу повертаються. Працюють мовчки, але поспіхом. Без окриків, лайки, тільки чути їхнє важке, переривчасте дихання. Візник раз у раз цьвохкає батогом над головами хлопців. Тоді вони, на диво, починають снувати ще швидше, наче від пориву вітру.

Майстер також працював! Крабат досі не бачив, щоби той хоч пальцем ворухнув у млині, а тепер надривався, як усі. Лише раз він відлучився ненадовго, зник у темряві. Але не для того, щоби перепочити, як подумалося Крабатові. Він побіг до ставка й відкрив шлюз.

Вода з шумом ринула в канаву, лунко полилася лотоком, враз скрипнуло млинове колесо й за мить швидко закрутилось. Ось-ось донесеться приглушене гуркотіння жорен, але, на диво, запрацював лишень один посад. Його шум видався Крабатові невідомим, і долинав з далекого кутка у млині.

Гуркіт жорен дедалі дужчав. Крабатові видалося, ніби це торохтіла дробарка, повискуючи моторошно і жалібно.

Тут він згадав про мертві жорна, і відчув, як по його спині побігли мурашки.

Робота на подвір'ї тривала, доки розвантажили фургона. Хлопцям дали трохи перепочити. Та ось вони знову забігали, носячи мішки до фургона, але тепер уже з помолом.

Крабат намагається полічити мішки, але його долає сон. Прокинувся він на світанку від стукоту коліс. Незнайомець цьвохнув батогом, і помчав через галявину до лісу. О диво! — на мокрій траві не лишилося й сліду.

Перекрили шлюз, поволі затихло млинове колесо. Крабат миттю повертається на сінник, вкривається з головою. Мірошниченки, похитуючись, піднялися нагору. Втомлені, вони мовчки вклалися на тапчани. Тільки Кіто щось промурмотів про диявольську шкуродерню й ночі при молодику — цур їм тричі!

Уранці Крабат ледве піднявся з тапчана. Голова гуділа, в усьому тілі відчувалася слабість. За сніданком він потайки поглядав на мірошниченків. Невиспані, зморені, вони похмуро глитали кашу. Навіть Андрушеві було не до жартів, він утупився в свою миску й не вимовив ані слова.

Після їжі Тонда відвів Крабата набік.

— Цієї ночі ти спав кепсько?

— Та як подивитися, — відповів Крабат. — Я ж не надривався як ви, я лише спостерігав за вами. Але ви?!.. Чому ви не розбудили мене, коли приїхав той… з півнячим пером? Ви все приховуєте від мене, все, що відбувається в млині. Мені цього не слід знати? Але ж я не сліпий і не глухий… Чи ж я недоумок якийсь?

— Ніхто так не вважає, — перервав його Тонда.

— Доки ви зі мною в піжмурки гратимете? Чи не набридло?

— Усьому — свій час! — спокійно сказав Тонда. — Невдовзі ти про все дізнаєшся, і про Майстра, і про млин. Цей день і година настануть раніше, ніж ти сподіваєшся. Потерпи трохи!

Киш, на жердину!

Страсна п'ятниця. Смеркає. Над Козельбрухом висить блідий розбухлий місяць. Мірошниченки сидять у наймитській, стомлений Крабат лежить на своєму тапчані, йому хочеться спати. Навіть сьогодні їх примусили працювати. Як добре, що нарешті настав вечір і можна відпочити…

Несподівано він почув своє ім'я, воно прозвучало точнісінько як тоді уві сні, на горищі петерсгайнської кузні — лише голос, скрипучий голос, ніби принесений здалеку вітром, був уже не чужий.

Крабат підвівся, сів, прислухався.