Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

— Ага, я чула. Містер Джоган влаштує нам рознос, якщо невидимець цупитиме пляшки й надалі.

— Я не вліз у п’яну бійку, не вештався по стрип-барах. Нічого такого. Я просто… — Він замовк.

Вона розвернулася до нього, звівши брови в знайомому сардонічному виразі — Ларрі чудово його пам’ятав.

— Просто що?

— Ну… — він спробував придумати якусь переконливу брехню, та нічого не вийшло. — Це була. Ем. Лопатка.

— Хтось сплутав тебе з яєчнею? Певне, ви з Бадді таки непогано гульнули.

Він постійно забував, як майстерно вона вміє крутити слова — певне, цього хисту ніколи не втратить.

— Ма, то була дівчина. Лопаткою в мене пожбурила дівчина.

— Метка краля, — сказала Еліс Андервуд і відвернулася. — Клята Консуела знову кудись засунула формуляри заявок. Не те щоб від них була якась користь: ніколи не довозять того, що треба. Натомість отримуємо купу такого, з чим і до Судного Дня не розберуся.

— Ма, ти злишся на мене?

Зненацька руки в неї обвисли. Плечі опустилися.

— Не злися на мене, — прошепотів Ларрі. — Не злися, окей? Мам?

Вона обернулася до нього, і він побачив у її очах неприродний блиск. Тобто він був досить природним, та його точно не спричинило сяйво флуоресцентних ламп, і Ларрі знову почув вирок спеціалістки з оральної гігієни: «Ніякий ти не хороший хлопець». І якщо він збирався таке виробляти, чому взагалі повернувся додому?.. І байдуже, що вона виробляла з ним.

— Ларрі, — лагідно промовила вона. — Ларрі, Ларрі, Ларрі.

На мить йому здалося, що вона більше нічого не скаже. Він навіть дозволив собі сподіватися, що так і буде.

— І це все, що ти можеш сказати? «Не злися на мене, будь ласка, ма, не злися»? Мені не подобається твоя пісня, та коли я чую її по радіо, однаково радію, що чую твій спів. Мене питають, чи то справді мій син, і я кажу: «Так, це Ларрі». Кажу їм, що ти завжди гарно співав, і не брешу, правда ж?

Він жалюгідно похитав головою, не наважуючись заговорити, не довіряючи своєму язику.

— Розказую їм, як ти взяв до рук гітару Донні Робертса, ще коли ходив до молодших класів, як через півгодини вже грав краще за нього, і це попри те, що Донні брав уроки ще з другого класу. У тебе є талант, Ларрі, я знала це без чужих підказок, тим паче твоїх. Гадаю, ти й сам це знав, бо це єдине, на що ти ніколи не жалівся. А тоді ти пішов із дому, і хіба я тобі бодай дорікнула? Ні. Юнаки та юнки завжди полишають батьківські домівки. Так уже повелося. Без чвар не обходиться, та однаково це природно. Аж ось ти вертаєшся. І нікому не треба мені нічого пояснювати. Ти повернувся, бо хітова там у тебе пісня чи ні, а на Західному узбережжі ти вгруз у якусь халепу.

— Ні в що я не вгруз, — обурився Ларрі.

— Ще й як вгруз. З ознаками я знайома. Я не вчора стала твоєю матір’ю, Ларрі, тож не забивай мені баки. Коли негараздів не було, ти вирушав на їх пошуки. Інколи мені здається, що ти й вулицю перейдеш, аби вступити в собаче гівно. Бог пробачить мені таку мову, адже він знає, що це правда. Зла я на тебе? Ні. Розчарована? Так. Я сподівалася, що життя на Заході змусить тебе подорослішати. Та цього не сталося. Ти пішов із дому хлопчиськом у тілі чоловіка й повернувся таким самим, лише зачіска в чоловіка змінилася. Знаєш, чого ти повернувся додому?