Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

Позаду почулося фінальне, довге завивання, насичене соковитим, переможним бронкським акцентом: «ПОЦІЛУЙ МЕНЕ В СРАКУ, ХУЙЛО ДЕШЕ-Е-ЕВЕ-Е-Е!»

Наступної миті він завернув за ріг і, опинившись на естакаді, перехилився через перила й голосно засміявся тремким, близьким до істерики сміхом. Унизу мчали автівки.

— Невже не можна було спокійно все владнати? — сказав він, навіть не помітивши, що говорить уголос. — Ой, чуваче, міг би й краще виступити. Кепська вийшла сцена. Повна фігня, чуваче.

Ларрі почув власний голос і знову зареготав. Зненацька на нього накотилася запаморочлива нудота, і він міцно замружився. Увімкнулося реле пам’яті в Центрі мазохізму, і в голові пролунали слова Вейна Стакі: «Є в тобі одна риса — коли її помічаєш, то здається, наче фольгу вкусив».

Він повівся з тією дівчиною, наче зі старою хвойдою після студентської груповушки.

Ніякий ти не хороший хлопець.

Неправда. Неправда.

Та коли народ на його вечірці не захотів ушиватися, він пригрозив викликати поліцію і говорив цілком серйозно. Хіба ні? Так. Так, цілком. Більшість із них були незнайомцями, і якби вони сіли срати на мінному полі, він би й оком не зморгнув, та четверо чи п’ятеро з тих бунтівників були його давніми знайомими. А Вейн Стакі, той покидьок, просто стояв у дверях, схрестивши руки на грудях, наче суддя в день страти.

— Якщо таке робиться з усіма такими хлопцями, як ти, Ларрі, то краще б ти й досі співав у клубах, — сказав Сел Доріа на прощання.

Він розплющив очі, відвернувся від дороги внизу й роззирнувся, видивляючись таксі. Звісно-звісно. Коли Сел і справді був таким вірним друзякою, чого ж він крутився там, як і решта п’явок? Я був дурнем, і ніхто не любить дивитися, як розумнішає бовдур. Ось у чому суть.

Ніякий ти не хороший хлопець.

— Я хороший пацан, — похмуро сказав він. — Та кому яке діло?

Вулицею котилося таксі, і Ларрі махнув до нього. Автівка проїхала ще кілька метрів і тільки тоді загальмувала. Ларрі згадав рану на лобі. Він розчахнув задні дверцята й заліз усередину, перш ніж водій передумав.

— Мангеттен. «Кемікал Банк» на Парк-стрит, — сказав він.

Таксі влилося в дорожній рух.

— Хлопче, у тебе лоб порізаний, — зауважив таксист.

— Дівчина кинула в мене лопаткою, — промовив Ларрі байдужим тоном.

На знак співчуття водій усміхнувся йому дивною, штучною усмішкою та зосередився на дорозі, полишивши Ларрі в спокої, — той улаштувався зручніше й спробував придумати, як пояснити матері, де він провів цю ніч.

Розділ 11

Стомлена чорношкіра жінка у вестибюлі сказала Ларрі, що Еліс Андервуд має бути на двадцять четвертому поверсі — проводить там інвентаризацію. Він сів у ліфт і поїхав нагору. Люди, які підіймалися разом із ним, потай зиркали на його лоба. З ранки вже не юшило, проте кров запеклася на ній бридкою кіркою.