Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

— Суки, тримаються за того рака, поки не засвистить. Будеш цигарку?

Ларрі пригостився й прикрив вогник долонею.

— А ти знаєш, у скільки тобі стане ця вечірка?

— Ясна річ, — кивнув Ларрі.

— Дім ти зняв не менш ніж за тисячу.

— Ага, так і є.

Насправді ж оренда коштувала 1200 доларів плюс іще 500 доларів депозиту на випадок збитків. Він вніс депозит і половину місячної платні — разом 1100 доларів, іще 600 боргу.

— Скільки за наркоту? — спитав Вейн.

— Та мужик, треба ж було щось узяти. Це ж наче сир на крекерах «Рітц»…

— Були трава й кокс. Ну, колися.

— Кляті рахунки, — похмуро проговорив Ларрі. — П’ять сотень і п’ять сотень.

— І на другий день усе скінчилося.

— Ага, вже! — блимнув очима Ларрі. — Як ми з тобою виходили, я бачив дві миски того добра. Лишилося небагато, так, проте…

— Чуваче, згадай Димовуху, — раптом Вейн почав розтягувати слова в дивовижно влучній пародії на говірку Ларрі. — «Просто запиши на мій рахунок, Дьюї. Слідкуй, щоб усього було вдосталь».

Ларрі дивився на Вейна, і його очі сповнювалися жаху. Він справді пам’ятав миршавого, жилавого парубка зі стрижкою «під нуль» — ще в нього була футболка з написом «ІСУС ВОСКРЕСНЕ Й РОЗДАСТЬ КОПНЯКІВ». У того малого наркота мало з дупи не сипалася. Він згадав навіть те, як казав Дьюї Димовусі, щоб той слідкував за запасами «хлібу й солі» та записував усе на його рахунок. Однак це було… ну, це було кілька днів тому.

— Мужик, ти найкращий клієнт Дьюї Димовухи за весь час, — сказав Вейн.

— І скільки ж я йому винен?

— За траву небагато. Трава дешева. Штуку двісті. І вісім штук за кокс.

Від цих слів Ларрі мало не зблював. Він мовчки витріщався на Вейна. Спробував заговорити, та лише губами поворушив: «Дев’ять двісті?»

— Інфляція, чуваче, — гмикнув Вейн. — Решту озвучити?